Зарваниця: побачити Богородицю і пробачити собі

0
19

Зарваниця. Мир у повітрі. Осіннє сонце на вершечках храмів. Молитва усюди. І найприємніше почуття – покаяння. Виявляється, прощення окрилює більше, ніж будь-який інший вир емоцій та почуттів, що захоплюють нас у житті.

Помолившись у кожному храмі, особливу увагу притягнув старовинний дерев’яний храм зі скрипучою підлогою та неймовірним іконостасом. Я піднялась сходами на хори, і там, дивлячись на «Український Єрусалим» крізь старі шибки вікон, подумала: мабуть, багато людей дивилися в це вікно, і всі бачили там одне й те ж – надію. 

Бог – це надія, іноді – незриме світло, іноді – палаючий вогонь, іноді – ледь чутне: «Не бійся, Я з тобою».

Моє маленьке чудо в Зарваниці – прощення самій собі! Іноді набагато легше пробачити комусь далекому, рідному чи близькому, ніж самій собі. Бог мені вже пробачив. Ще до сотворення світу полюбив, пробачив і постійно робить перший крок. А я наче нівелюю Його кроки, постійно пригадуючи собі гріхи, падіння і розчарування. Світ настільки нав’язав нам ідеальний образ людини, забуваючи, що ідеальним може бути лише Господь. Якщо Він пробачив, хіба можу я не картатися за помилки й падіння?

Йдучи Зарваницею, я зустріла багатьох паломників: щасливі сім’ї з дітьми, самотніх пілігримів у пошуках щастя чи закоханих, які також прибули сюди, щоб зустрітися з живим Богом. Кожен приїхав подякувати, щось просити чи відчути хоч краплю благодаті. Кожен крок там набуває змісту, а душа вивільнюється з в’язниці розпачу і сум’яття. А коли молимось, на кінчиках пальців – рай.

Кожен храм – унікальна тиша, в якій промовляє Бог. Український Єрусалим – це можливість пройти дорогою, якою йшов сам Христос. Йшов, знаючи заради кого і для чого віддає себе в жертву.

Важливо не оминути чудотворну ікону Матері Божої Зарваницької, яка захована в лівій частині храму XVIII століття. Коли я побачила образ Богородиці, заклякла. Мені забракло звуків, слів, ба навіть подихів. Матір Божа дивилася на мене з ікони з такою любов’ю і милосердям. На мить мені здалося, що Вона зараз заговорить до мене. Храм був порожнім: лише я і Богородиця. Я навіть не наважилась доторкнутися до ікони. Вона – мати Бога нашого, така смиренна, ласкава, добра. Як і будь-яка матір, – всепрощаюча і любляча. 

На шляху додому мене огорнула впевненість, що навіть якби невіруюча людина зосталась з іконою Богородиці наодинці, то увірувала б. Неможливо не повірити в Її святість і чудодійність. Мої очі, мабуть, не бачили нічого прекраснішого за її сяйво. Я не відчувала нічого трепетнішого за Її погляд, який сказав мені: «Я знаю. Я знаю все. Пробач собі, тому що я завжди поруч. Мій Син вже давно тобі пробачив. Не хвилюйся, я тут».

Вікторія ЗЕЛЬВАХ.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут