Молитви до святого Василія допомогли Софії Дребот зберегти родину після зради чоловіка. Змалечку Софія була доброю та побожною християнкою. Мала особливу набожність до святого Василія і часто відвідувала Богослужіння у монастирі сестер Василіянок. У 20 років дівчина познайомилася з майбутнім чоловіком, якого звали Василем. Софія бачила в цьому Боже благословення. Але попереду в неї були непрості життєві випробування.
Заміж Софія виходила з великої любові. З Василем вона познайомилася на весіллі двоюрідної сестри, де він веселив гостей, як музикант.
«Він так гарно вигравав на баяні, виспівував коломийки, та ще й пританцьовував, — пригадує пані Софія. — Я… закохалася з першого погляду». У перерві між танцями Софія з Василем встигли познайомитися та домовилися про побачення. Далі почали зустрічатися. «Можливо, нам треба було більше часу, аби більше дізнатися один про одного. Тоді я б побачила та зрозуміла, що мій обранець — великий любитель жінок», — каже пані Дребот.
Через півроку Василь запропонував дівчині одружитися. Казав, що сильно кохає і що не може більше стримувати свою пристрасть. Адже Софія не хотіла жити в гріху з нареченим. Дошлюбна чистота майбутньої дружини подобалася хлопцеві. Він обіцяв, що все життя буде носити її на руках. Але не так сталося, як мовив молодик, який, до речі, на церковний шлюб заледве погодився. Був невдоволений і казав, що можна просто розписатися, а шлюб взяти згодом. Софія, звісно, про таке й чути не хотіла. Довелося Василеві йти під вінець.
Через рік у пари народився Василько-молодший. Новоспечений татусь був щасливий, з дружини та синочка пилинки здував, допомагав у всьому, про свої походеньки, здавалося би, назавжди забув. Софія раділа і щодня дякувала Богові та святому Василію Великому за родину. Її чоловік закінчив училище, поступив в університет, йому навіть пропонували продовжити навчання в аспірантурі та залишитися на кафедрі. Але за це вимагали «кругленьку» суму. Побожна дружина відмовила благовірного від хабара, сказала, що вони християни, тому будуть жити чесно. А за добру роботу чоловіка вона буде молитися. Не раз Софія пропонувала й Василеві молитися за майбутню роботу, але той лише мовчав, похнюпивши голову. Та щирі молитви допомогли. Чоловік покинув музику і разом з родичами дружини почав працювати на станції технічного обслуговування.
Зміна діяльності Василя була успішною, бо кількість клієнтів у меткого і веселого жартуна щодня збільшувалася. Родина зажила добре, і незабаром Дреботи придбали земельну ділянку під будівництво особняка біля обласного центру. Свою частку коштів до родинного бюджету додавала й Софія, яка, коли подорослішав син, пішла працювати у школу. У вихідні випікала торти на замовлення. Здавалося б, щастя і добро назавжди оселилися у цій родині. Та незабаром Василь взявся за старі погані звички: почав задивлятися на чужих жінок, а згодом ще й мати стосунки поза родиною. Можливо, Софія про це й не дізналася б, якби одного разу Василь не привів свою пасію… просто додому.
«Це Марія, вона чекає від мене дитину, — ошелешив Василь дружину. — Вона тут поживе до пологів. А потім я щось придумаю. Нічого в мене не питай і не сварися. А хочеш сваритися, сварися, бо я — дурень і це визнаю. Марії нема куди йти, аборт робити вона не захотіла, а в мене немає грошей, аби орендувати їй житло. Ти ж пам’ятаєш, що всі кошти ми витратили на план. Можеш не вірити, але я кохаю лише тебе і неймовірно люблю нашого сина. То, якщо можеш, пробач. Якщо не пробачиш — зрозумію».
Перед очима Софії все кудись попливло, в голові запаморочилося.
«Мене розтоптали, розбили серце, наплювали в душу. Тому я хотіла відлупцювати цю жінку і свого Василя, забрати сина й повернутися до батьків, — пригадує пані Софія. — Та за мить я просто… почала молитися і плакати. У голові з’явилися дивні, як для багатьох, думки: дозволити Марії залишитися».
За мить зайда з Василем пішли в кімнату. Софія сказала синові, родичам та цікавим до всього сусідам, що до них приїхала двоюрідна племінниця київської свекрухи, яку вагітною покинув чоловік. Вона буде жити в них, допоки не народить. Василеві дружина також пригрозила, аби не смів комусь проговоритися, хто така Марія. Сама ж щодня молилася та просила в Бога сил, витримки і терпіння все пережити.
…Минуло два місяці. Марія за цей час майже не виходила з кімнати. Василь, розуміючи абсурдність ситуації, спав у кухні. За кілька тижнів перед пологами так необачно приведеній додому до коханця жінці стало зле, вона почала кричати. На той момент удома була лише Софія. Вона прибігла до суперниці та викликала швидку. Лікарі сказали, що є загроза життю матері й дитини.
«Мені дуже соромно, але тоді я подумки раділа,— зізнається пані Софія. – Та коли я побачила, наскільки Марія боїться втратити дитя, як хоче жити, то почала молитися за неї. Можливо, багато жінок будуть мене навіть осуджувати за таке. Але це вже були не мої думки і бажання, а Божий промисел».
…Дуже важко Марія народила доньку, яку згодом назвали Єлизаветою. Кілька тижнів вона з дитиною перебувала у лікарні. Софія з Василем навідували її. А щовечора чоловік стояв на колінах перед дружиною і каявся, казав, що Софія – свята жінка, що він до смерті не забуде, як вона врятувала його доньку. Обіцяв, що коли Марія з донькою вийдуть з лікарні, то коханка повернеться додому. Він допомагатиме дитині, а жити хоче лише з Софією. І в тисячний раз обіцяв, що ніколи більше на жодну жінку не гляне. Свою обіцянку він дотримав: Марія повернулася на Закарпаття, звідки була родом. Василь зрідка телефонував їй, цікавився донькою та висилав їм гроші. Проте й подружнє життя було, як розбитий глек. Заради сина, який нічого не знав про витівки батька, Софія жила з чоловіком, як чужі люди. Довго так тривати не могло.
Одного разу Василь сказав дружині, що хоче поїхати за кордон, але дуже просив не розлучатися. Софія і не думала про розлучення, бо ж подружжя мало церковний шлюб. Хоча через зраду чоловіка вона могла подати на визнання такого шлюбу недійсним. Та, за порадою отця-духівника, дуже багато молилася, просила мудрості і витримки у Василія Великого. До Богородиці зверталася за прощенням у своєму серці зрадливого чоловіка. Після молитви ставало легше. Син, щоденна робота, улюблене хобі, яке ще й приносило гроші, з часом заспокоїло душу.
А через три роки додому назавжди повернувся Василь. Чоловікові вдалося добре заробити і збудувати омріяний приватний будинок для своєї родини. Зараз він з дружиною на стежці примирення, адже чоловік дуже змінився, перебуваючи за кордоном без родини і мудрих порад та опіки Софії. Василь почав ходити до храму. Як музиканта його запросили до церковного хору. Колишня подружка Василя та мати його доньки вже знайшла своє щастя та вийшла заміж.
«У молитві та прощенні я знайшла спокій і мир, — каже на прощання Софія Дребот. — Я зараз щаслива, дякую Богові та святому Василію, що дали мені мудрість. Дякую за життя доньки свого чоловіка. Я переконана, що вона виросте доброю та щасливою дівчиною і матиме добру долю».
Сабіна РУЖИЦЬКА.
