Про це маленьке містечко між кам’янистих гір написано чимало і дуже багато наших паломників уже відвідали це місце об’явлення Матінки Божої Марії. Та я все ніяк не міг зібратися в поїздку. І ось прийшов час – мене покликано…
Початок зими буває різним: то морози й хуртовини, а то потепліє й зовсім як весна. Були в душі якісь невеличкі побоювання: зима, слизькі дороги в горах, холодно. Кликав із собою друзів, але в кожного були свої причини для відмови… Однак, якось переглядаючи дописи, натрапив на цитату із Святого Письма: «Сам Господь ітиме перед тобою, він сам буде з тобою; не опустить тебе й не покине, тож не бійся й не тривожся» (Втор. 31, 8). Я багато разів чув ці слова, однак лише тепер чітко усвідомив їх значення. Отож, відкинувши сумніви, ми з дружиною зібралися в дорогу.
І ось уже знайома дорога між засніжених Карпат. Казковий зимовий пейзаж зігріває душу. Наш край наймиліший серцю… Молимося вервичку. Отець Віталій Семанів надзвичайно цікаво розказує про Меджугор’є, про чудесне об’явлення Матері Божої Марії дітям, про інші чуда, які там відбуваються. З великим захопленням слухаємо. Завершивши молитву на вервиці, наш духовний супровідник та організатор паломництва отець Никодим починає проповідувати, навчати, а потім розповідає про різні ситуації в житті священників: сумні та повчальні історії, смішні, а інколи й кумедні. Люд веселіє, усміхається, а потім і регіт на весь автобус…
Щасливо в молитвах на вервиці та співаючи веселих колядок добрались до Меджугор’я. Нас радо прийняли в гостинному дворі, погодували, розселили по кімнатах… Ранок 5.30, надворі ще темно. Збираємось на подвір’ї готелю та всією групою з нашим супроводом отців рушаємо на гору. Хресна дорога… Ділимось на менші групи, щоб добре було чути слова священника, й починаємо молитовний хід. Я кожен рік у різних місцях відвідую Хресну дорогу, але тут все по-особливому… Камінь на камені і все сторчма, ніде й ногу поставити. Темінь, мрячить дрібний дощик, кожен підсвічує своїм телефоном собі під ноги, слизько… Та, натхненні Святим Духом, уважно слухаємо слова священників на кожній стації, повільно рухаємося вгору… Ми всі в добротному одязі, міцному взутті, здорові. А Ісус йшов такою ж кам’янистою дорогою босий, скалічений, обдертий, з терновим вінком на голові, та двигав важкого хреста – хреста наших гріхів… Тут у думках та болюча реальність того часу, зневага тих людей, ті крики: розпни! розпни його! якщо ти Бог, зійди з хреста… Болючі емоції розривають душу навпіл… У молитвах піднімаємось на вершину гори, ще і ще складаємо свою молитву та кланяємося величному хресту…
Тихо йдемо вниз, колючі кущики чіпляються за одежу, ніби промовлять: не йдіть так швидко, побудьте ще трошки тут, біля мене…
Спустившись і трохи відпочивши, спішимо на Літургію в храм святого Якова. Скрізь стоять паломники в чергах до сповіді: знайомі обличчя друзів, священників та своїх земляків. Щиро радіємо зустрічам…
Вранці наступного дня також ще темно йдемо на гору об’явлення Матінки Божої Марії дітям візіонерам. Отці розказують про події тих днів… Молимося до Ласкавої Матінки нашої Марії. Знову йдемо такою ж кам’янистою дорогою (інших доріг там і нема). Раптом виникає думка: а у нас які родючі ґрунти, неозорі поля, могучі ліси, тут же камінь на камені. А де є клаптик землі, то місцеві люди свято бережуть і доглядають цю червону вулканічну землю… Жоден листочок з дерева не викинутий і не спалений, а акуратно покладений під коріння винограду… Є чому повчитися та задуматись…
Трохи відпочивши, йдемо знову до храму, де вже наші чисельні священники рідною українською мовою служать Святу Літургію для нас, паломників… Причащаємося, а тепер можна й пообідати, скуштувати страви місцевої кухні… Місцеві радо нас вітають, щиро посміхаються. Під вечір йдемо до місця, де встановлено велике розп’яття Христове, що постійно мироточить. Стоїмо в довжелезній черзі в абсолютній тиші, кожен молить Бога Розп’ятого про своє наболіле… Господи, прости мені, грішному… Обнімаємо вологі ноги Христа, краплинки роси стікають вниз, але жодна не досягає землі… Люди бережно витирають хустинками животворну вологу, ховають, тулять до серця як найбільшу святиню… Все, що було попереду, втрачає сенс: дороги, кордони, недоспані ночі… Ось тут треба бути й відчути те, що Бог та Матінка Божа посилають у твою душу…
Велелюдна Різдвяна Літургія, колядки, щирі сповіді, тисячі причасників, щирі усмішки, невеликий шопінг, подарунки, сувеніри і з Богом вирушаємо додому…
По дорозі мої львівські друзі розповіли про трагічну подію в житті мого давнього товариша. Один з його синів хворів на важку хворобу – епілепсію. Восени, згромадивши в саду обрізані гілки та суху траву, він розклав вогнище. Коли воно добряче розгорілось, у нього стався приступ епілепсії і він без свідомості впав у вогнище… Численні опіки, опіковий центр Львова, безліч операцій… Порадившись з отцем Никодимом, вирішуємо допомогти чим зможемо… Отець бере торбинку і йде по автобусі… Ще і ще раз засвідчую про безмежну благодійність наших чудових українців… Щира подяка вам усім від мене та родини мого товариша, який наступного дня мені зателефонував…
Добравшись до села Синєвидне, що недалечко від Стрия, повертаємо до жіночого монастиря ЧСВВ, що опікуються сиротинцем. Літургія, коротка проповідь наших отців і знову ж таки щирі пожертви від нас, прочан, для сиротинця… Дух Святий та Матінка Божа розкрили наші душі… З Богом добрались додому… Безліч добрих вражень та щирих почуттів…
Відвідайте ці місця, поклоніться Розп’ятому Христові та Матінці Божій Марії… Хто поїде туристом – ним і повернеться, а хто розкриє свою душу – зміниться назавжди…
Василь ПИТЕЛЬ.
