Життя, довге воно чи коротке, завжди проходить серед радості й терпінь. І комусь таки випадає більше страждань, аніж радості. Але навіть серед страждань можна віднайти оптимізм. І це залежить від віри людини!
Інколи людина, прикута до ліжка, може переживати більшу радість і гармонію в душі, як той тиран, що ховається в бункері і весь час журиться, як втримати свою владу, мати на кожному кроці особистих охоронців, бо хтось чигає і завжди, завжди, повторюю, чигатиме на його життя. Після того всього, що він накоїв, він уже ніколи не матиме спокійного життя…
Та все-таки в бідності чи в багатстві, з охоронцями чи без, страждання належить до сутності людського життя! Навіть у всіх цих жахіттях війни можу сміливо ствердити, що терпіння не є карою Божою, але закономірним наслідком людського гріха… І нерідко, на жаль, доводиться терпіти через гріх інших, які спричинюють хаос у світі… Після першого гріхопадіння бажання вбивати неначе ввійшло в ДНК людини. Тому в Старому Завіті ми спостерігаємо постійні агресії та війни. Однак Господь завжди веде свій народ визвольним шляхом і допомагає йому перемогти противника навіть тоді, коли агресор є могутніший…
Тож будьмо певні, що Бог не карає, а спасає. І щоб показати людині дорогу до справжнього життя, до воскресіння, Господь посилає свого Сина, який приймає людську природу зі всіма її бідами. Приносить від Бога нову заповідь любові і її посвідчує своїм життям. Ісус Христос відчуває на собі всі можливі для людини страждання. Немає жодного людського болю, щоб Він не спробував на собі. Тому коли цими днями нам доводиться переносити такі важкі терпіння: фізичні, моральні чи духовні, знаймо, що сам Христос це вже пережив. Єднаймося з Ісусом Христом. Міняймо сенс наших страждань. Не нарікати, а єднатись з Христом. Не думати, що Бог нас карає, а навпаки, що дає нам благодать, нагоду до звільнення від рабства, нагоду прийти до землі обітованої.
Іван Хреститель вказує на Ісуса, кажучи: «Це Агнець Божий, який гріх світу забирає» (Ів. 1, 29). Так тепер можна сказати і про Україну. Україна – це Агнець Божий, який змінює порядок у світі, бореться за безпеку й мир не лише на своїй території, а у всій Європі та, можливо, і в цілому світі… І ціна дуже велика!
Перед своїми стражданнями в Оливному городі Христос як людина обливається кривавим потом, просить Отця, щоб якщо це можливо, ця чаша минула Його. Але як Бог Він розуміє, що мусить сповнити волю Отця, щоб побороти зло у світі.
Схожу драму Оливного городу пережила Україна з моменту накопичення військ російського агресора на нашому кордоні і аж до початку повномасштабного вторгнення. Ми сподівалися, що можливо нас мине ця чаша… Але ні, саме нам випала доля, а водночас і честь побороти зло «руського неофашизму», який століттями тероризує нашу Батьківщину та багато інших мирних країн.
Господь не є тираном і звичайно не посилає на нас хрести, щоб нас покарати. В противному значенні виходить, що Він покарав свого Сина. Ні, «Бог полюбив так світ, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16).
Так само можу сміливо ствердити, що Господь вибрав мужню Україну, щоб вона виборола спокійне і мирне життя для сьогоднішнього та наступних поколінь…
А ще у цій жахливій війні поранене також і саме християнство, яке Христос приніс нам на землю, щоб поширювати Царство Боже, царство любові тут, на землі… Адже, як інформує Міністерство культури та інформаційної політики України, у той час, як пропагандисти Кремля цинічно прикривають власні імперські амбіції зокрема і тезами про «захист православ’я», агресивна атака російських військ руйнує православні храми та інші святині релігійних спільнот України. Постраждали вже щонайменше 28 споруд духовного значення (не враховуючи прилеглих будівель) у щонайменше шести областях України: Київській, Донецькій, Житомирській, Луганській, Харківській та Чернігівській. Переважна більшість із них ‒ православні храми, в тому числі того ж московського патріархату… І все це коїться в той час, як московський патріарх Кіріл та цілий ряд руських пропагандистів у рясах благословляють путінську «военную операцию»…
Цілий світ сьогодні жахається від того, як християни прийшли вбивати в сусідню країну таких же християн, своїх братів по вірі. Відповідь однозначна: хто спричиняє, благословляє і не береться захищати мир, не має права називатися християнином. Тому сьогодні прийшов час усім причетним сторонам чітко заявити, хто і на якій стороні та чи гідний він називатися християнином?.. Щоб ніхто християнством не прикривався так, як війська агресора – цивільними…
Кожен справжній християнин добре знає, що Любов хоч і можна бичувати, терням увінчати, розіп’ясти, до гробу покласти і великим каменем той гріб запечатати – вона все одно завжди воскресне. Тож і ми сьогодні знаходимося на шляху до Воскресіння. Головне, щоб ніхто не залишився осторонь, байдужим, переляканим, збитим з пантелику. Кожен на своєму рівні повинен стати борцем за мир і добробут України. Продовжуємо допомагати військовим, вимушеним переселенцям, тим, що залишилися в зоні бойових дій, і найголовніше огорнімо любов’ю усіх тих, хто втратив своїх рідних, близьких і знайомих. Вони ніколи не повинні залишитися один на один зі своїм жахливим болем… Усі наші полеглі у цій війні ціною власного життя продемонстрували відвічну Євангельську істинну: «Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів.15.13).
Тож занесімо нашу тиху молитву за всіх тих наших Братів і Сестер, що відійшли через цю війну до дому Отця Небесного і вже у світлі Божої слави святкують Пасху. І ми всі, кого Господь зволив залишити при житті, прямуймо до швидкого Воскресіння України, до швидкого здобуття перемоги та Миру. Господи, благаємо Тебе, допоможи нам осягнути перемогу та Мир!
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
