Цими днями Владика Венедикт Алексійчук, що душпастирює в Чиказькій Єпархії у США, відвідав Івано-Франківщину та спільно помолився разом з нашими вірними. Молитовні чування за участі сотень прочан Владика Венедикт очолив у Відпустовому центрі Симеона Лукача в Старуні. Згодом єпископ очолив Божественну Літургію в головній святині Івано-Франківська – Архікатедральному і Митрополичому соборі Воскресіння Христового.
Проповіді Владики відомі на весь світ, тож ми вирішили поділитись з Вами, дорогі читачі, глибокими та водночас простими роздумами єпископа про роль Бога у складних обставинах сьогодення.
«Зле не мати відчуття цінності того, що Бог дарує нам. Пропоную зробити таку вправу: взяти аркуш паперу та ручку і спробувати пригадати та написати все, що Бог нам зробив. Ви побачите, що часто ми сприймаємо Його дари як закономірність. Невже, щоб поцінувати, потрібно втратити? Мабуть, мир та незалежність нашої України ми теж не цінували достатньо. Зараз над нашою землею темрява. Але важливо пам’ятати про те, що сталось у часі смерті та воскресіння Христа. Він своєю смертю, жертвою, святістю, правдою смерть подолав. І це не тільки феномен Ісуса Христа. Святість чи гріховність – це не ваша приватна справа, це відбивається на всьому суспільстві. Наше особисте життя – наш власний блокпост. Щоб перемінювати себе, що, мабуть, вдається найважче, нам необхідна така атомна зброя, яка називається молитвою, святістю, досконалістю, миром. Кожен з нас повинен впливати, щоб поставав мир.
Кажуть, що для зцілення потрібен час. Але ті немічні, які приходили до Христа, зцілялись миттєво, бо для Бога немає нічого неможливого. Всі проблеми існують лише в нашій голові, і відповідей, які ми так шукаємо, там немає. Але Бог має відповіді. Коли ми у постійному зв’язку з Ним, то починаємо все розуміти. Коли кожен з нас подивиться на своє життя, побачить багато безвихідних ситуацій, які за нас вирішував Бог. Але ми це швидко забуваємо. Скільки б Бог не рятував нас, ми щоразу забуваємо про Нього. Це можна назвати кризою сучасного світу. Нас вчили у дитинстві всьому, але не вчили бути з Богом», – проповідував Владика.
Завершуючи свою проповідь, Владика промовив: «Ми сьогодні молились Хресну дорогу, і це не є тяжко – гарно співати. Зовсім іншою була дорога Христа, де все було змішано – кров, земля, зрада людей, підтримка ближніх. Так само і наша Україна проходить свою Хресну дорогу – важку й страшну. Молімось за нашу країну, бо молитва має велику силу, яку неможливо переоцінити. Забажаймо Бога, праведності, святості – і Господь нам це подарує».
Також єпископ роздумував над призначенням людини у земному житті: «Все в цьому світі має своє призначення. Чи ми знаємо своє покликання в житті? Часто ми розуміємо зміст покликання у священстві чи чернецтві, але кожна людина має власне призначення. Коли ми дивимось на приклад святих, кожен з них був оригінальним. Їхня святість – це виконання їх призначення. Наш початок і кінець – це пізнання свого місця в житті і розуміння того, до чого мене кличе Бог. Якою б розумною не була наша голова, вона все одно завжди обмежена. Ви запитували себе, чому ми осуджуємо людей? Тому, що ми дивимось крізь призму нашого досвіду та розуміння. Великою річчю є завжди шукати Бога. Христос казав шукати Царства Божого, а все інше додасться.
Погляньте, коли ми переживаємо досвід Бога на молитві, сокрушено каємось чи усвідомлено приймаємо Причастя, все змінюється. Обставини залишаються такими ж, але перемінюється наша постава. Святі не обирали обставини життя, але розуміли, що даний період є найкращим моментом для їх освячення. Ми завжди знайдемо щось, що буде не так, як нам хотілось б. Ми не до кінця знаємо, як би мало бути так, але маємо власні уявлення. Чи є хоч одна людина, яку ми б не хотіли виправити? Ми навіть на себе дивимось крізь призму недоліків та падінь. І думаємо, що знаємо себе дуже добре. Але іноді в складних ситуаціях з’являються риси, яких ми в собі не бачили, яких від себе не очікували. У важких ситуаціях люди або показують свою святість, або слабкість. Ми віримо, що хтось може бути святим, але точно не ми, бо ми ж себе знаємо. Але Бог дарує нам прощення не лише зі свого милосердя, а тому, що вірить у нашу здатність досконалого життя. А нам треба повірити Богу».
Підготувала Вікторія ГАВАЛЕШКО.
