Лікарняна каплиця капелана — відділення із хворими

0
15

Зцілення ран війни – програма Синоду Єпископів УГКЦ, яка спрямована на лікування тих ран, які залишила і продовжує залишати після себе жорстока, кровопролитна війна, що триває на території нашої багатостраждальної неньки України. Говорячи про душевне зцілення, одразу на думку спадає капеланство, як військове душпастирство наших хоробрих воїнів, та тилова допомога тим, хто лікується у медичних установах різних областей України.

Сьогодні презентуємо для вас нову рубрику, яка періодично з’являтиметься на всіх медіаресурсах Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ, під назвою «Лікарі душі». Ми спілкуватимемося з медичними капеланами нашої Архієпархії та дізнаватимемося особливості їхнього служіння, а також розповімо про те, як у медичному закладі знайти духівника та отримати розраду чи духовну підтримку.

За словами священників, дорога до медичного капеланства, як і дорога до священства, є довгою. Чому так? Бо у кожного покликання проявляється по-своєму. У когось – ще від шкільних, дитячих, юних років, у когось — у підлітковому віці.

Про свій шлях до віднайдення власного покликання розповідає о. Ігор Ліпчанський, який здійснює своє служіння у місті Долина. Священнослужитель зазначає, що особисто він зацікавився медичним капеланством, коли проходив практику під час навчання у семінарії. Після цього, за словами отця, він мав можливість працювати секретарем у Комісії душпастирства охорони здоров’я Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ, де й познайомився зі справжнім капеланством.

«Коли приходив час, щоб завершувати семінарійні студії, ближче до отримання Святої Тайни Священства, я власне відчув своє покликання у цій сфері. Після цього Декретом Архієпископа і Митрополита Івано-Франківського Владики Володимира Війтишина я був призначений медичним капеланом лікувальних установ міста Долина», — розповідає о. Ігор.

Говорячи про обов’язки медичного капелана, отець Ігор стверджує, що основне завдання душпастиря — служити хворим, медичним працівникам та родичам пацієнтів.

«До кожної з цих груп людей потрібно знайти свій підхід і спосіб служіння. Бо пацієнт — це той, хто постійно перебуває у стаціонарі. Родич — той, хто час від часу навідує пацієнта. А працівники — це ті, хто є в медустанові 24/7, і вони часом потребують якнайчастішої зустрічі із капеланом», – додає душпастир.

Священнослужитель також зазначає, що за час праці у медустанові, він встиг добре потоваришувати із персоналом. Зараз на вихідних вони багато подорожують мальовничими, духовними і культурними куточками України.

– Чого найбільше від капелана потребують люди?

Присутності. Наше гасло — «Бути поруч». Не так говорити, як слухати. Не так навчати, як просто бути присутнім біля ліжка хворого. Тому що пацієнт, коли потрапляє у лікарню, часто перебуває в інформаційному вакуумі. Він не має можливості спілкуватися із зовнішнім світом. А тому капелан часто є слухачем і приймачем інформації, якою хворий хоче поділитися із навколишнім світом.

– Бути медичним капеланом — велика відповідальність і, напевно, потрібно мати базові знання і з медицини. Знаємо, що нещодавно всі капелани УГКЦ проходили навчання. Розкажіть нам про нього. Що нового та цікавого вдалося дізнатися?

– Я щасливчик! Тому що мені пощастило бути на першому офіційному курсі для медичних капеланів. Ми знаємо, що були отці у різних країнах проходили курс «Clinical pastoral education («Клінічна пасторальна освіта»). Так ось, я разом із 9-ма отцями УГКЦ був відправлений у Зальцбург (Австрія), де ми впродовж 3-х років здобували знання.

Отець Ігор розповідає, що навчання відбувалося так: один модуль — в Україні, інший — в Австрії. А між модулями священнослужителі виконували домашні завдання.

«Це було ґрунтовне навчання, дипломована освіта, де ми навчилися багато нового. У першу чергу на цих курсах ми пізнали себе й, звісно ж, здобули знання із клінічного душпастирства. Курс завершився у 2017 році».

Після завершення міжнародного курсу, о. Ігор застосовує знання на практиці, а також ділиться отриманими знаннями з іншими медичними капеланами.

– Чи пам’ятаєте Ви якийсь особливий випадок або історію із вашого служіння?

– Мені здається, що кожні відвідини хворого є рятівними й особливими як для людини, так і для капелана. Бо священнослужитель є тим, хто приніс Божу присутність до людини. Дуже часто вже здорові люди зустрічають мене у місті та дякують за спільну молитву й за уділені Святі Таїнства, які надали їм сили.

Душпастир ділиться, що у його практиці часто зустрічаються позитивні випадки повного зцілення хворих, їх всіх важко запам’ятати й перелічити.

Отець Ігор розповідає, що трапляються й кумедні випадки, коли хворі відмовляються спілкуватися з капеланом, стверджуючи, що вони не вірять у Бога: «У такі моменти я кажу людям, що не насаджуватиму їм своїх переконань, але є у цій лікарняній палаті для того, щоб бути поруч. І знаєте, часто, коли я прощаюся з пацієнтами словами «Слава Ісусу Христу!», вони люб’язно відповідають «Слава навіки!».

– Як хворі можуть знайти медичного капелана у лікарні?

– Зазвичай медичні капелани дбають про те, щоб в установі було розміщене інформаційне віконечко, де були б розміщені всі контакти медичного капелана, якому можна зателефонувати у будь-який час дня і ночі та попросити про духовну розмову, Святі Таїнства чи розраду.

Також медичні працівники мають мати контакти капелана, щоб за потреби надати їх хворим. Окрім цього, для медичних працівників створені чати у соцмережах для постійної підтримки контакту.

На завершення хочеться додати: будьте здорові і не забувайте, що духовна підтримка завжди поруч, навіть у найскладніші часи вашого життя!

Христина ГАМАНЮК