Нещодавно Українська Греко-Католицька Церква повернула українському народові прадавнє ім’я Блаженної Едіґни, онучки князя Ярослава Мудрого, що поважалася в латинській традиції, а для українців була зовсім невідомою. Виявляється, Блаженна Едіґна є частиною Вселенської Церкви і вшановується особливо в німецькому екзархаті, отже приналежна до української національної історії.
Тепер її праведне ім’я занесено до «Місяцеслова» УГКЦ, затвердженого Синодом Єпископів УГКЦ в Римі 3-13 вересня 2023 року, де подано загальний перелік нерухомих свят і днів пам’яті святих та блаженних УГКЦ впродовж літургійного (церковного) року, що починається з 1-го вересня. До оновленого «Місяцеслова» записано нових новомучеників та святих, кожен з яких отримав свій особливий день свят в українському народі, що уможливлює уніфікацію всіх попередніх церковних календарів, які мали між собою певні розбіжності, щоб українська Церква заслужила пошану серед інших християнських народів Європи та світу. З цією метою спопуляризуємо ім’я Блаженної Едіґни для українського загалу.
Про Блаженну Едіґну вперше було зголошено в мюнхенському офіціозі католицької архідієцезії Мюнхен – Фрайзінг архієпископом і кардиналом Веттером, який одночасно очолював Комісію віри єпископської Німеччини, напередодні тисячолітнього ювілею хрещення України-Руси. Повідомлялося, що у маленькому старовинному баварському селі Пух над річкою Ампер в околиці міста Фірстенфельдбрук, в п’ятнадцяти кілометрах від сумнозвісного концентраційного табору Дахау, у парафіяльній церковці згаданого села знаходяться мощі Блаженної Едіґни, дочки київської княгині Анни Ярославни, заміжньої за французьким королем Генріхом Першим.
Сенсаційне повідомлення зацікавило науковців Українського Вільного Університету (УВУ) в Мюнхені. Вчений секретар УВУ Володимир Леник незабаром опублікував статтю під назвою «Особливий подарунок тисячоліття», у якій повідомив, що першим писемним документом про Едіґну є згадка у німецького хроніста Йоганна Авентина про смерть німецького короля Людовіка Четвертого Баварського у 1347 р., який помер під час полювання у с. Пух, де похована обожнювана ним Едіґна. Потім про життя преподобної написав у першій книзі чотиритомного видання твору «Баварія Санкта» тирольський єзуїт Маттеус Рейдер. Його перший том вийшов друком у Мюнхені 1615 р. латинською мовою та був надрукований у німецькому перекладі 1714 р. Про Блаженну Едіґну є кілька коротеньких повідомлень в інтернет-ресурсах, у яких вона прославляється як свята або блаженна. Але право на першість у правдивому висвітленні походження Блаженної Едіґни належить науковцям з діаспори – Ректору УВУ Доктор у Петрові Ґою і згаданому Науковому секретарю, магістру закладу Володимиру Ленику.
Княжна Едіґна народилася 1055 року у французькому королівському дворі, де провела своє дитинство. Без сумніву, вихована матір’ю з дитинства на чужині в християнському дусі та любові до рідних традицій, склала обітницю на побожне аскетичне життя. Щоб уникнути приневоленого заміжжя та королівських розпутних і аморальних норм подружнього буття, на дев’ятнадцятому році покинула французький двір і через німецькі землі помандрувала на Схід, до Батьківщини Золотоверхого Києва, про який наслухалася від матері Анни. Долаючи далекі дороги, 1074 р. зупинилася біля старовинної липи на пагорбі близько місцевої церкві у баварському селі Пух.
За переданням, тут її підібрав селянин, що їхав возом, запряженим волами. На возі у нього знаходився дзвінок і сидів півень. Коли вони наблизилися до місцевої церкви, то дзвіночок задзвонив, а півень проспівав. Вирішили зупинитися, бо Едіґна зважила, що це був для неї не сон, а Божий знак. Знайшла у старовинній липі біля церкви велике дупло, у якому примістилася на якийсь час, а потім поселилася поруч у маленькій хатині. Едіґна не замкнулася в монастирських стінах, щоб рятувати власну душу, а зажила серед людей і для людей, провадячи праведне українського стилю аскетичне життя і за свою доброту й безкорисливість стала улюбленицею мешканців села та найближчої округи. Селяни приходили до неї зі своїми турботами, і вона помагала їм порадами, лікувала людей від недуг, хворих господарських тварин, вчила дітей писати і рахувати. У щоденних клопотах прожила у селі 35 років – від 1074 до 1109 року. Розповідають, що її брат, Пилип Перший, король Франції, коли почув про місце знаходження Едіґни, приїхав до неї та просив повернутися до королівського двору, але сестра не погодиласяна умовляння брата.
Померла черниця 26 лютого 1109 року, її похоронили під престолом старої церкви. Відтоді місцева людність стала вшановувати Едіґну та зберігати пам’ять і любов до благодійниці, яка навіть після смерті вислуховувала їхні молитви.
Інший переказ, записаний Науковим секретарем УВУ, магістром Володимиром Леником, свідчить, що «після її смерті з дупла липи, у якому вона жила, витікало запашне миро, але перекупники, зорієнтувавшись, у власних інтересах почали торгувати святою олією, тоді джерело напевно зникло».
Приблизно 1600 року Католицька Церква в Німеччині проголосила Едіґну Блаженною та опікункою проти крадіжок, а мощі переклала у вітрину над присвяченим їй побічним вівтарем церкви, перебудованої ще у ті далекі часи. Стелю і стіни церкви прикрасили розписами з життя Блаженної Едіґни та іконами з різних століть, включно з новими часами та подяками людей за втілені ласки. На честь Блаженної вдячні мешканці нинішнього містечка Пух упродовж століть, через кожних десять років, влаштовували півторамісячні «фестивалі Едіґни», під час яких відтворювали сцени з християнсько-черничого життя Блаженної. Цю традицію заховують до наших днів у рамках діяльності «товариства Блаженної Едіґни» та українських днів у Баварії.
Лише напередодні тисячоліття хрещення України 1988 р. українські вчені кола та Церква зацікавилися династичними зв’язками Едіґни з Рюриковичами. Щоправда в ту пору німецькі церковні лідери у найновіших публікаціях про Блаженну Едіґну, надрукованих прелатом Шіпфлінгером, стверджували як про московську принцесу, а Україну трактували як «Київську Росію». З цієї причини з прелатом відбулася кількаразова зустріч Ректора УВУ Петра Ґоя і Вченого секретаря Володимира Леника, які у взаємних наукових дискусіях та суперечках з німецькими служителями дійшли істини, що Едіґна по праву належить українському народові.
Після конкретних перемовин вирішили 6 липня 1988 р. відзначити пам’ять Блаженної Едіґни. Організувавши студентську та пластову молодь УВУ, Ректор університету Доктор Петро Ґой і Вчений секретар закладу Володимир Леник з 50-ти осібним оркестром «Трембіта» з канадського Монреаля прибули до містечка Пух. Їм назустріч вийшла громада німецького поселення зі священниками та хоругвами. Українська делегація принесла з собою землю з України, куди мріяла повернутися Едіґна, а також ікону Блаженної, на якій написано: «Блаженна Едіґно, правнучко святого Володимира, дочко Анни Ярославни, молися за всіх нас і наш нарід. У тисячоліття хрещення України. Пух, 6 липня 1988р.». Учасники торжества єпископ Кир Платон Корниляк (УГКЦ) і архієпископ Володимир Дідович (УАПЦ) відслужили Архієрейський Соборний Молебень та освятили у церкві пропам’ятну плиту із зображенням прародичів Блаженної Едіґни – Святих Володимира Великого і княгині Ольги з відповідним текстом – посвятою українською та німецькою мовами. Для увіковічнення історичної події Доктор Петро Ґой і магістр Володимир Леник вписали свої прізвища у Пропам’ятну книгу церкви містечка Пух.
Тоді ж Доктор Петро Ґой підготував новітню українську наукову розвідку про Блаженнну, а Фундація Українського Вільного Університету з осідком у Нью-Йорку, яку очолював на той час Петро Ґой, видала серію поштових листівок із зображенням сцен життя Блаженної Едіґни. Це були репродукції розписів з місцевої церкви св. Севастіяна, також великого вітражу з Мюнхенської катедри, Національного Баварського музею та інших мистецьких картин. Найбільш поширеною іконою Блаженної є її зображення біля липи у черничому облаченні і короною на голові, як символу походження з королівського роду. Вона тримає у руках книгу, на якій стоїть півень – художній образ Ісуса Христа протестантських та католицьких церков. На іншій листівці – репродукція з в’їзду Блаженної Едіґни до села Пух – деталь із зображення в Захристії церкви св. Севастіяна.
Тисячолітня липа, з якою пов’язане ім’я Блаженної Едіґни, росте досі. Звичайно, що зі старого стовбура залишився лише пень, з якого відростають столітні відгалуження. У старому дуплі липи давно збудовано невеличку капличку зі статуєю Блаженної. Невелика церква біля липи декілька разів перебудовувалася. У 1979 році, коли її реставрували, знайшли у Захристії гріб, у якому колись була похована Едіґна. Теперішня церква у м. Пух, як згадано вище, гарно оздоблена іконами та фресками з життя Блаженної Едіґни, а також подяками від вірних, що отримали ласки одужання. Сюди 2007 р. навідався третій Президент України Віктор Ющенко та запропонував перенести мощі Блаженної до Києва, але ця пропозиція не зрушила з місця. Частими гостями тут бувають українські посли, консули, депутати Верховної Ради, туристи різних країн.
Отже Блаженна Едіґна в очах українського народу підсилює широке публічне обговорення про сув’язь поколінь української нації, про історичні події в Україні упродовж тисячоліть та роль, яку відіграли наші предки у захисті Європи від диких азійських орд. Блаженна зміцнюватиме дружбу між українським і німецьким народами, що утверджується кров’ю на полях битв з підступним московським агресором.
Нестор МИЗАК, доктор історичних наук,
професор Чернівецького національного
університету імені Юрія Федьковича.
