Понад сім тисяч людей молилися за захисників України, мир та перемогу на XXIX Міжнародній прощі вервиці, що відбулася у селі Погоня, на території монастиря Успіння Матері Божої ЧСВВ.
Від початку повномасштабного ворожого вторгнення в монастирі звучать безперестанні молитви за мир. Попри складну ситуацію в країні, сюди, до Небесної Неньки, прийшли та приїхали прочани з усієї України та кількох країн з-за кордону. На прощі побувала й журналістка «Нової Зорі».
…Свою мандрівку до Погоні починаю від храму святого великомученика Юрія, що в селі Угорники біля Івано-Франківська. Від церкви вирушає група людей та парох храму отець Юрій Трухан. Молитва, благословення, огляд та турботливі запитання: чи у всіх зручне взуття, одяг, чи є перекус на дорогу. Мить — і прочани рушають. Йдуть, не поспішаючи. Я ж пересідаю в автівку, якою до Погоні їдуть кілька жінок старшого віку з Херсона, Запоріжжя та Донеччини. Ще попередньо я зголосилася поїхати з ними до Погоні та показати їм монастир, прощу, храм і чудотворну ікону.
Обганяємо групи паломників, вітаємося з хлопцями й дівчатами віком від 18 до 25 років.
«Нас 12, як Апостолів, — жартують молоді люди. — Ми дружимо з дитинства. Майже всі в одну школу ходили. Тепер хтось працює, хтось навчається, а комусь… незабаром до війська», — стишують голос дівчата і пильно дивляться на білявого хлопця та додають, що у двох юнок з компанії наречені на передовій, тому йдуть молитися за них і за друга, який незабаром також стане захисником.
Мої попутниці витирають непрохані сльози, згадуючи рідних і знайомих, чиї життя забрала війна.
«Мій брат та племінник загинули, — тихо мовить Світлана Кривошея із Запоріжжя. — Дивлюся на цих дітей та згадую Олексійчика, племінника. Йому вже назавжди 28»… Жінка від початку 2023-го року живе в невістки в Івано-Франківську. Син — на фронті.
…Ще кілька хвилин — і ми в Погоні. Тут, як на кожній прощі, — велелюдно. Цікавлюся у пань, які реєструють паломників, звідки люди приїхали. Ті з радістю кажуть, що є звідусіль: Івано-Франківщина, Львівщина, Тернопільщина, Закарпаття, Чернівеччина, Волинь, Рівненщина, Житомирщина, Київщина… А ще є гості з-за кордону та десятки священників, монахів, монахинь, семінаристів.
Традиційно проща розпочинається винесенням чудотворної ікони Погінської Матері Божої. Із урочистою процесією святиню несуть стежками території монастиря та встановлюють на спеціальну підставку за склом біля храму. До ікони одразу вишиковуються сотні людей. Збоку святині один священник помазує прочан миром.
Отець Никодим Гуралюк, колишній багаторічний настоятель погінського монастиря, який віднайшов чудотворну ікону, розповів про її історію. Зокрема про те, що історія образу пов’язана з історією села.
«У ХIII сторіччі прийшов на ці землі хан Буняк, проти якого виступив воєвода Роман (ймовірно, син Данила Галицького). Перед боєм він заснув. Уві сні він почув голос Миколая Чудотворця: «Богородиця допоможе вам здолати ворогів, на місці перемоги збудуєш церкву і назвеш ім’ям Діви Марії». Воїни, підбадьорені воєводою, кинулися за ворогами і розбили їх вщент. На честь цієї події село назвали Погонею, бо тут ворогів «погнали», — мовить отець Никодим.
Образ Матері Божої вперше з’явився на липі біля джерела. Люди зняли його і занесли до церкви. Та на ранок ікона опинилася на колишньому місці. Віряни знову зняли її і поставили в храмі. Та уранці образ був на дереві. Тоді люди урочисто занесли його до святині. Більше ікона не зникала, а почала славитися різними чудами.
Найтяжчими для святині були радянські часи. У березні 1947-го приміщення монастиря і землю віддали військовій частині НКВС. Енкаведисти пограбували і спустошили обитель, зробили тут стайні. Ікона тоді начебто зникла.
Відродився монастир у 1990-ті. 28 лютого 2001 р. її знайшов отець Никодим Гуралюк. 27 червня 2001 року образ отримав благословення Папи Римського під час його візиту в Україну. Зараз святиня знаходиться у монастирському храмі.
…Тим часом проща триває. Після виставлення ікони служать молебень, моляться співану вервицю, Хресну дорогу. Свої свідчення про ласки Пресвятої Діви після молитви на вервиці розповідають гості з Меджугор’є.
Суботню Архієрейську Літургію очолює Єпарх Бучацький Владика Дмитро Григорак у співслужінні настоятеля монастиря, отця Терентія Цапчука, ЧСВВ, десятків священників та ієромонахів-василіян.
Особливе значення під час прощі мають молитви на вервиці. Із уст тисяч прочан лунають прохання до Господа за припинення війни, за загиблих та вояків, за пропалих безвісти, за поранених, полонених, медиків, волонтерів, родичів живих і мертвих захисників.
«Прийшла сюди, щоб молитися за сина, він зараз на курському напрямку», — каже пані Ольга з Івано-Франківська. Жінка крізь сльози навіть не може сказати своє прізвище. Дуже переживає за свою дорослу дитину. Додає, що щодня по кілька годин молиться до Богородиці, аби Та огорнула сина своїм омофором і вберегла від ворожих куль та обстрілів.
Вчителька християнської етики Оксана Рибчин із села Буківна Тлумацької громади оповідає, як вона з учнями молиться за захисників. А щомісяця з кількома знайомими і друзями ходить до Погоні молитися за наших захисників та мир в Україні.
Допоки розмовляю з пані Оксаною, бачу збоку двох жінок у чорних хустинах. Підходжу, тихо запитую звідки приїхали.
«Я – Наталка Заєць, а це моя донька Мар’яна Шалата, ми зі Львова. Молимося за небесного воїна, мого похресника Івана. Його не стало у грудні 2023-го. Але тіло дотепер не привезли, бо там, де він загинув, досі бої… Побратими запевнили, що Іванка вже з нами нема і не буде… Прошу Богородицю, аби ми змогли його хоч поховати по-людськи, по-християнськи». Смуток… Біль… Сльози і молитви…
Наступного дня, в неділю, 23 вересня Архієрейську Літургію очолює Екзарх Луцький Владика Йосафат Говера. До речі, з Волині та Рівненщини цьогоріч у Погоню прибули багато прочан.
«У мене ніхто не воює, мої діти з онуками спочатку в Польщу поїхали, згодом – в Англію. Там і живуть з 2018-го, телефонують часто, навіть бачу їх, але обняти не можу. Не приїдуть вони, допоки війна. Не знаю, чи дочекаюся. Сама я. Не витримую. Ходжу, допомагаю сітки маскувальні плести», — сумно мовить волинянка Людмила Ожегович.
Підтримкою для жінки і для тисяч прочан стають слова з проповіді Владики Йосафата, який зазначив, що з людиною завжди є Господь.
«Нам часто здається, що наша мандрівка до Небесного Єрусалиму (а всі ми туди йдемо) відбувається на самоті. Ніколи не маємо забувати, що з нами поряд завжди є Господь Бог. Але чи ми Його зауважуємо у різних обставинах життя, часом і в труднощах та випробуваннях?».
Хочеться вірити, що усі, хто прийшов цьогоріч у Погоню, зауважують Спасителя та хочуть, щоби Він був з ними і їхніми рідними, оберігав живих і був у момент та після переходу у Вічність. За це молилися… Та ще наприкінці присутні відновили посвяти Непорочному Серцю Марії.
До наступної ювілейної ХХХ міжнародної прощі Вервиці у вже мирній країні!
Сабіна РУЖИЦЬКА
