Диктаторські методички не змінюються, а історія, на жаль, повторюється… Буквально за кілька днів до Львівського псевдособору – спецоперації з ліквідації УГКЦ – в газеті «Правда» 1 березня 1946 року були опубліковані звинувачення в адрес Ієрархії Церкви…
За дуже схожим сценарієм і в липні 2021 року володимир путін опублікував статтю, в якій заперечував право українців на існування як нації. І вже через три роки після цього світ дізнався про “розстрільні списки”, мобільні крематорії та плани масових поховань. Російське керівництво готувало геноцид українців задовго до повномасштабного вторгнення у 2022 році. Ця жахлива правда стала очевидною після розсекречення даних, представлених начальником ГУР Кирилом Будановим 23 листопада 2024 року на форумі “Геноцидальні практики РФ в Україні”.
1946: псевдособор і початок терору
Радянський Союз, щоб знищити УГКЦ як духовну опору українців, організував псевдособор у Львові, на якому проголосили “ліквідацію” Церкви. Цей крок супроводжувався масовими репресіями, арештами і депортаціями духовенства. Тоді духовна еліта України потрапила у списки тих, кого потрібно зламати або знищити. А Церква із мільйонною паствою була загнана у підпілля на понад 40 років…
2021: стаття путіна як сигнал до дії
Путінська стаття стала програмним маніфестом, що заперечував право українців на окрему культуру, історію, духовність та державність. Це був відкритий виклик нації, який пізніше реалізувався у варварській агресії проти України. Ідеї знищення українців як народу лягли в основу геноцидальних планів, серед яких — складання “розстрільних списків”.
До цих списків потрапили вчителі української мови та літератури, історики та письменники, ветерани АТО, священники тих Церков, що підтримували незалежність України, а також політичні і громадські діячі.
Методи, що не змінюються
Тоді й зараз кремль діє за одним сценарієм:
Ідеологічна підготовка. Пропаганда, що формує перед власним суспільством виправдання злочинів проти українців.
Фізичне знищення духовної еліти. Репресії проти священників та інтелігенції мають мету обезголовити націю.
Приховування злочинів. У минулому — масові поховання у лісах, сьогодні — як ті ж масові поховання, так і мобільні крематорії.
Буданов наголосив, що жахливі злочини російських військових — у Бучі, Ізюмі, Маріуполі та інших містах — не були поодинокими випадками. Вони спиралися на чіткі доктринальні положення, які виправдовували винищення мирного населення. З початку вторгнення росії зафіксовано близько 143 тисячі воєнних злочинів проти українців. Вбивства, тортури, депортація дітей та знищення культури — усе це є частиною системного знищення, яке окупанти планували як “остаточне вирішення українського питання”. Тепер ці злочини мають стати предметом міжнародного трибуналу, щоб увесь світ зрозумів: геноцид у XXI столітті недопустимий. Ця історія — не лише про війну, а про боротьбу за право існувати. І Україна цю боротьбу виграє!
Радянський союз вчора і росія сьогодні бояться українських Церков, тому що вони несуть світло правди і свободи. Вони є голосом народу, який нагадує, що духовна незалежність завжди йде поруч із національною. Напади на Церкву та священників є спробами зламати цей опір, але історія показує, що віра і правда завжди перемагають. Дух і воля до свободи сильніші за будь-яку тиранію. І сьогоднішня боротьба за незалежність стане не лише прикладом опору, але й вироком для режиму, що прагнув повернути Україну у жахливе минуле. Тому, як неодноразово наголошує Блаженніший Святослав, Глава і Отець УГКЦ, «Україна стоїть — і вистоїть. Україна бореться — і поборе. Україна молиться — і отримає у Господа Бога те, про що просить»!
Тож не зневірюймося, ми повинні вистояти до кінця. Продовжуймо боротися. Молімося!
Господи Всемогутній, звертаємося до Тебе в смиренні та вірі. Захисти наш народ від геноциду, від несправедливості та зла. Збережи кожну душу, кожну сім’ю, кожну дитину,
що шукає Твоєї милості та захисту. Господи правди і любові, звільни світ від диктаторів, розсій темряву, яку вони несуть, і даруй народам свободу, гідність та спокій.
Благослови нашу землю Україну, наповни серця людей силою та єдністю. Подаруй довготривалий мир, щоб у Твоєму світлі ми будували майбутнє — справедливе, щасливе, вільне. Молимося з надією на Твоє милосердя і всемогутність.
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор
