Здавалося би, що спільного у дивній назві кота та ще й коли є поєднання зі згаданими вище словами? Спільна сучасна сумна і добра водночас історія про родину загиблого в українсько-російській війні Героя Юрія Олексюка.
Чоловік з дружиною Марією, доньками Богданою і Софією та маленьким синочком Олексійком жив у селі Голинь, що на Калущині. Був добрим християнином, дбав про родину, був учасником церковного братства, як підприємець давав людям роботу. Пан Юрій за фахом слюсар та зварювальник, навчався у Брошнівському професійно-технічному училищі №9 (нині професійний лісопромисловий ліцей — авт.). Вчився добре, і незабаром став добрим майстром, встиг попрацювати в училищі, де навчався. Згодом трудився в Калуші, у приватного підприємця. Далі вирішив працювати виключно на себе, та відкрив фірму з художньої обробки металу. В нього працювали завжди 7-8 людей. Виготовляли ковані дахи, ворота, паркани, колиски, лавки.
Пан Юрій багато працював, за три роки збудував хату. За своє добре і щасливе життя чоловік постійно дякував Богові. Щонеділі сім’я ходила до храму.
За словами Івана Мазурика, старшого брата парафії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ села Голинь, попри те, що чоловік був підприємцем, у нього працювали люди, він ніколи не був гордовитим, радше навпаки — щирим, добрим, веселим, простим. У 2018-му році Юрій Олексюк став учасником церковного братства. Завжди допомагав при різних роботах у храмі та біля нього. Зокрема зробив на церковному подвір’ї чимало кованих речей. Пам’яткою про нього зосталися чудові лавочки-гойдалки.
Сабіна РУЖИЦЬКА
(Продовження читайте в 4 числі газети «Нова Зоря»)
