Неможливо проігнорувати той факт, що в сучасному суспільстві та культурі не в тренді є говорити про смирення, каяття, навернення, молитву. Людині із світським способом мислення важко, а подекуди й боляче входити в алгоритм слів, який дисонує з її стилем життя. Каяття, смирення, молитва можуть навіть відлякувати, можуть інтерпретуватись як загроза гламурному життю. Це показує певну поляризацію життя.
Але, хоче цього людина чи ні, все ж у житті стається такий злам, коли доводиться зіткнутись із словами, які рятують життя, надають йому справжнього сенсу, повертають свободу буття, і тоді життя стає кардинально новим, бо з’являється єдино правильне розуміння того, що гідність людини можлива лише в координатах Божої любові!
Таїнство Різдва завершилось святом Стрітення. Тож в житті Церкви відкривається наступний літургійний етап, який має за мету приготування до Великого посту. Саме тому Євангельська притча про митаря і фарисея вводить нас у період Тріоді. Цей період починається в цю неділю і включає три тижні перед Великим постом, шість тижнів Великого посту до Лазаревої суботи, Страсної і Великої седмиць і закінчується Великою суботою. У цей період Церква запрошує, у силу своїх можливостей, ступити на духовний шлях, щоб по-новому відкрити в собі силу покаяння, навернення і молитви.
Двоє чоловіків увійшли до храму помолитися, один – фарисей, а другий – митар. Юдеї приходили до храму як для публічного богослужіння, яке відбувалося в звичайний час, так і для приватної молитви. З двох чоловіків у притчі один був фарисей, а інший – збирачем податків, митар.
Ісус обирає два репрезентативні типи, які представляє паралельно, щоб зробити більш очевидним контраст між зарозумілістю, яка породжує відчуття власної праведності, та смиренням, яке народжується з усвідомлення гріховності. Він навіть представляє їх у час найвищої щирості – в часі молитви. Саме тоді вони дозволяють своєму внутрішньому світу вилитися перед Богом. Дійсно, під час молитви, коли вона є спонтанною, представляється найточніша кардіограма людини, виявляється її справжня духовна якість.
«Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину» (Лк. 18, 11-12)
Як же цей фарисей подібний до півня, що здіймає крила, злітає на огорожу, витягує шию, щоб голосно голосити, щоб його було чутно і видно. Фарисей гордо, впевнено стояв посеред храму в променях сонця і розпочав свою молитву із вдячності: «Боже, дякую тобі». Добрий початок для молитви.
Алла КАПУШ
(Продовження читайте у ч. 5 газети «Нова Зоря»)
