Ото, бува, відбудеться в житті якийсь приємний трафунок, а потім голова обертом, мовляв: сон це чи реальність? Частенько міркую: от скільки всіх людей навколо мають щось зробити/не зробити, скільки обставин мають скластися до купки, аби відбулися певні процеси.
Доля накрутила дивовижну пригоду, і мене з двома подругами закинула на кілька днів до Сакартвело. Чи одразу ви здогадалися, про яку країну йде мова? Мені знадобилося трохи часу, аби звикнутися та перевчити себе, а тепер передаю цю естафету вам, любі поціновувачі шурхотіння газети в пальцях. Йдеться про Грузію. Назва «Грузія», імовірно, перського чи арабського походження, та означає «країна гурджів (грузинів)». Але є багато «але», і найгірше з них (здогадатися не важко) – московитський/російський вплив. Коли країна чудових стала частиною російської імперії, то саме форма Грузія стала офіційною та поширилася на інші мови (зокрема, й на українську). У світі також усталилося ймення Georgia – англійський варіант. Можете запитати кожного громадянина про це. Самі себе вони завжди вважали картвелами, а державу називали Сакартвело, і досі так роблять. Отож, можемо зробити добрий вибір розпочати кожен із себе – сказати ні колоніальному минулому, повернутися до витоків та ідентичності, яку росія намагається щодень стерти. Якщо хочете проявити повагу та солідарність, то пам’ятайте та вживайте назву Сакартвело.
26 травня Сакартвело відзначає День незалежності. Прикро усвідомлювати, але за свободу, дану нам Богом та Всесвітом, треба боротися. От і картвели досі щодня виходять на протести. Люди свідчать власну позицію щодо виборів влади, бо не хочуть бачити проросійських сил, проти законодавства, яке відтерміновує їхнє потенційне членство у Європейському Союзі. Їхній вектор спрямований на Європу. До того ж, частина території Сакартвело перебуває досі під російською окупацією.
Я намагалася розпитати місцевих, бо розумію, що в нашому інформаційному полі фігурують новини російсько-української війни, і важко серед цього вловити іншу інформацію. Якщо коротко: мітинги відбуваються досі – щодня у Тбілісі люди протестують, нічого не затихло і не припинилося. Більшість прагне до світлого майбутнього для свого народу, прагнучи скинути російське ярмо.
Направду, відчуваю тепло, яке розпливається тілом. Тепло від і до картвелів. Вони розуміють нас, не бояться ставити «незручні» та складні питання про теперішній стан речей в Україні, про війну. На наше «Сакартвелос ґаувмарджос!» – «Слава Сакартвело/Хай живе Сакартвело!» гучно відповідають «Україна ґаувмарджос!» або «Слава Україні!». Одразу створюється магічний контакт між поглядами, який неможливо словами описати. Так відчувається підтримка, так люди обіймаються без дотиків один з одним, туляться серцями, котрі стукотять в ритмах боротьби та бажання волі.
І одного разу зірки склалися в чудову комбінацію, Бог благословив, доля посміхнулася. Поїзди мчали крізь ночі і дні, крізь міста і кордони, літак пірнав у хмарну далечінь, автобус крутив колесами по автострадах. І ми, троє українських дівчат, помандрували на 6-денний проєкт неформальної освіти, який відбувався у мальовничій місцині Ґремі (Кахетія). Мешкали в маленькому селищі, в обіймах природи та серед прекрасних людей.
Анастасія ГУЛЯЙ
(Продовження читайте в ч. 22 газети «Нова Зоря»)
