Отець Іван Стефанчук – авторитетний священник і здібний організатор
Одним із найвідоміших парохів села Павлівка, що недалеко Івано-Франківська (давня назва Павелче), був отець Іван Стефанчук. Він віддав цьому селу багато років служіння і його праця не була марною. Чимало жителів цього села завдяки спрямуванню пароха здобули гімназійну та вищу освіту. Чимало павельчан стали справжніми патріотами, що своїм життєвим прикладом наслідували те, чого навчив їх священник. Колись він був живою легендою Павелча. Тому й живе пам’ять про о. Івана Стефанчука у цьому селі дотепер, а розповіді про нього передаються від одного покоління до іншого.
Отець Іван Стефанчук прибув до цього села по смерті о. Леонтина Целевича й по відході на іншу парафію о. Миколи Волянського, на початку ХХ століття. Він – селянський син з Воскресінець, що на Коломийщині. Народився 1862 року, скоро осиротів, а невеликий шматок землі, що лишився по батьках, був такий малий, що не було чого ділити на четверо дітей, і він зрікся своєї частки в користь старшої сестри, яка вийшла заміж і мала вже свої діти.
Вже в гімназії майбутній священник почувався душею й тілом народовцем. Відразу по матурі зорганізував у своєму селі Шевченківський концерт, де співав хор ним дириґований, його сестра декламувала «Тополю», а якийсь малий хлопчик — «Мені тринадцятий минало». Пізніше він розказував, що пішов на теологію, бо на інші студії не мав грошей, а так міг би стати великим співаком. Під час вступу, як згадувала дочка, «наразився на іспиті комісії, бо прийшов у вишиваній сорочці, а на пробі голосу заспівав українську народну пісню, замість церковної. В комісії засідали самі кацапи. Однак на теологію прийняли завдяки прекрасному голосу.
На парафію до Павелча о. Іван приїхав із дружиною Йовіною, з дому Богачевська, а з ними четверо дітей від одного до восьми літ: Ґеня, Борис, Богдан і Ярослава. До цього він був сотрудником у Бучачі (1892-1894 рр.), кілька літ адміністратором у Кімполюнґу (мале гірське містечко на Буковині, тепер Румунія) (1895-1899 рр.) та в Лісках і Новосілках (1898-1900 рр.) на Покутті. На новій парафії він хотів уже осісти на постійно і працювати самотужки, згідно зі своїм сумлінням і переконанням для добра села і його мешканців. Коли обняв цю парафію і трохи розглянувся, сказав, що не прийшов тут жити з людей, а для людей. І так він чинив. Священник був «білим круком» серед тодішнього українського духовенства, палким народовцем. А переважна більшість тодішніх священників — це були ополячені або обмосковлені «русини».
Отець Іван Стефанчук був призначений парохом для двох церков у Павелчі, Рибному і Старій Гуті. В Старій Гуті не було церкви. За порадою і старанням о. І. Стефанчука церкву Св. Михаїла перевезено до Старої Гути. В Середньому Павелчі побудовано нову церкву. В час війни зайняли її австрійські вояки для їхньої квартири. Вночі вона загорілася. Лишилися попелища. На тому місці відбудували павелчани третю з черги церкву, аж після війни в 1929 р.
Після Першої світової війни павелецький парох взявся за відбудову спаленого села.
Іван ДРАБЧУК,
співробітник Національного заповідника «Давній Галич»
(Продовження читайте в ч. 25 газети «Нова Зоря»)
