Юрики – це знана родина у Миколаєві на Львівщині. Вона мала давню священничу традицію, хоча її предок священником не був.
Григорій Юрик працював у графа Скарбека. Він належав до прислуги, умів добре рвати зуби і лікувати людей. Він мав трьох дітей – синів Олександра і Степана, доньку – Анну. Своїх синів – Олександра і Степана вивчив на священників. Олександр був парохом в селі Дроговиж. Степан здобув докторат у Римі, дістав титул «шамбелана» і був парохом спочатку у Львові, в церкві Успіння Пресвятої Богородиці на вулиці Руській, а пізніше дістав гарну парафію у місті Золочеві.
Олександр Юрик – парох Дроговижа (Миколаївський р-н на Львівщині), помер 22 листопада 1930 р., на 81-у році життя. До слова, він за походженням українець, а його дружина – Матильда Мінцгер – стовідсотково австрійка. У подружжя народилися два сини – Микола та Юліан. Микола одружився з Леопольдиною з родини Мартинець. Її батько – Юрій Мартинець – українець, а мама – Вікторія – з німецького роду Курцвайльд. Отже, у родині Юриків переплелися австрійська та українська генеологічні лінії. Проте усі діти виховувалися як українці, хоча більшість з них вільно володіли німецькою та польською мовами.
Сини Олександра – Микола та Юліан Юрики теж стали священниками. Микола, 1881 р.н., висвячений у 1907 році. Працював сотрудником в Олеську, недалеко Золочева у 1907-1910 рр., адміністратором в Коростеві Стрийського деканату у 1910-1911 рр., адміністратором у Залукві біля Галича у 1911-1913 рр., адміністратором у Сівці, недалеко Калуша з 1914 по 1933 р. Там він і помер 4 лютого 1933 року. До речі, коли він працював у Сівці, у нього 30 жовтня 1913 року помер син Юрій. Щоправда, місцем його смерті названо місто Самбір.
Юліан, 1899 р.н., висвячений у 1926 р. Працював у Жидачеві у 1926-1928 рр., Дроговижі коло Жидачева, спочатку сотрудником у 1929-1930 рр., а пізніше – адміністратором у 1930-1932 рр. Далі був адміністратором у Красеві біля Львова у 1932-1933 рр. та адміністратором у Кип’яці на Тернопільщині (із 1933 по 1944 рр.).
Окрім двох синів священників, у родині зростав ще старший син – Константин, який мав дружину Теофілію та дітей Марію, Теофіла, Олену та Олександра. На жаль, про нього будь-яка інша інформація відсутня.
Крім трьох синів, у родині були ще й дочки: Олександра, яка вийшла заміж за Юліана Андросевича (помер у 1913 р., на 25-у році життя), Стефанія, заміжня за о. Василем Матвієнком, Софія, заміжня за Миколою Стецишиним, Марія заміжня за Лютославом Кусі.
Тепер про Стефана Юрика – пароха Золочева. Народився 8 січня 1864 року в Миколаєві. В 1883-1888 роках навчався в Папській колегії Святого Атанасія в Римі, де завершив річний курс філософії і чотири роки богослов’я. 19 червня 1887 року в Римі був рукоположений на священника. У 1888 році повернувся до Галичини. 12 березня 1889 року вписався на докторські студії до інституту Августинеум у Відні, але через різні обставини докторат завершив аж 1897 року вже у Віденському університеті. Тема докторської праці з богослов’я: латиною «De statu ecclesiae Graeco-Ruthenae ante Synodum Berestensem anno 1596 ejusque unione cum ecclesia Romana in hac synodo peracta». Захист відбувся 21 липня 1897 року.
У 1891-1902 роках Стефан Юрик виконував обов’язки префекта у Львівській семінарії, а в 1891 році брав участь у Львівському синоді УГКЦ. У 1897-1910 роках він катехит П’ятої львівської польськомовної гімназії, а з 1901 до 1932 р. — член митрополичої консисторії. В 1910 році отримав призначення на парафію святого Миколая в місті Золочів і виконував це служіння аж до своєї смерті. В 1912-1937 роках був також деканом Золочівського деканату Львівської архієпархії. На його запрошення у 1911-1913 роках український художник Модест Сосенко виконав розпис церкви св. Миколая, парохом якої він був. З лиця о. Степана намальовано образ св. Антонія Печерського в цій же церкві.
Коли ж російська адміністрація в Галичині арештувала Митрополита Андрея Шептицького, то одночасно арештували та вивезли до Росії й Стефана Юрика. На засланні священник обморозив обличчя. З католицьких священників до Другої світової війни ніхто не носив бороди, а священник Стефан носив, оскільки мав спотворене обличчя.
У листопаді 1918 р. повітовим комісаром Золочівщини став судовий радник і адвокат доктор Михайло Балтарович. Делегатами до Української Національної ради — тимчасового парламенту ЗУНР — від повіту були обрані члени Національно-Демократичної партії: золочівський декан УГКЦ Степан Юрик та господар із Розважа Микола Загільський. Також о. С. Юрик входив до шкільної, адміністраційної та обласної земельної комісії, яка мала провести земельну реформу. У квітні 1919 р. він один з організаторів з’їзду українського католицького духовенства ЗУНР. Після відступу УГА залишився в Станиславові.
По анексії поляками ЗУНРу о. С. Юрик був заарештований в березні 1930 р. і перебував у золочівській тюрмі. Після звільнення повернувся до праці. Він входив до складу Тіснішого народного комітету УНТП, очолював золочівську повітову філію Товариства охорони військових могил.
Про приклад чіткої і безкомпромісної позиції о. Юрика стосовно польської влади в Галичині розповідає у споминах о. Іван Лебедович: Ось що він пише: «О. д-р С. Юрик з польськими властями говорив тільки українською мовою, та вставлявся в обороні українських селян перед польськими напастями. Вивезений москалями в часі Першої світової війни в глибину Московії 1914-1917 рр. сидів разом з пізнішим польським воєводою в Тернополі. Коли воєвода при нагоді візитації золочівського староства відвідав о. д-ра Юрика, цей прийняв його гідно, як воєводу, у своєму помешканні, одначе через цілий час говорив тільки по-українськи. Воєвода від’їжджаючи подякував о. д-рові за гостинність, все ж таки замітив, що йому прикро, що о. Юрик не промовив до нього ніоднісінького слова по-польськи. На це воєвода одержав відповідь що це тому, що «Пан воєвода є воєводою на українській землі». Проживав у будинку біля церкви св. Миколая у Золочеві. Помер 24 лютого 1937 року. Похований на кладовищі Золочева.
Підготував Іван ДРАБЧУК
(Закінчення в наступному числі газети «Нова Зоря»)
