“Книжку треба любити“, – отець Роман Микієвич, парох храму Архистратига Михаїла міста Тисмениця
«Десь від 3-річного віку батьки і родичі дарували мені багато дитячих книг з яскравими малюнками та короткими віршиками, – розповідає священник. – Я ще не вмів читати, але одразу, як лише почув той чи інший віршик, запам’ятовував його. У 5 років я навчився читати, згодом мене записали в бібліотеку. Я радо ходив у книгозбірню та приносив додому чимало книг, які заледве міг донести». Для отця Микієвича це перші спогади життя, милі, незабутні миті дитинства, де є батьки, де світ великий і широкий, і де є улюблені книжки.
Школярем Роман захоплювався героїчними пригодницькими романами. Найулюбленішими книгами хлопчака були легенди про народного месника Олексу Довбуша та книга Майн Ріда «Вершник без голови». Пізніше юний Роман сам купував багато книг, історичних та патріотичних. Адже юність майбутнього священника припала на початок 1990-их, коли видавалося дуже багато колись забороненої радянською владою літератури. Вчився Роман Микієвич дуже добре, мріяв стати лікарем. Читав додатково, поза шкільною програмою, багато книг з біології та анатомії. Та сталося так, що юнака покликав Господь.
Одного разу в церкві до юного Романа підійшов чоловік та запитав, як звати хлопця, як він вчиться в школі і насамкінець, чи хотів би той вчитися на священника. Роман, не думаючи ані секунди, відповів: «Хочу!». «Напевно так хотів Бог, бо я тоді анітрохи не думав про священство. І чому я ствердно відповів — мені досі невтямки. Адже я міг би сказати: «Не знаю!» чи «Я подумаю». Але сказав твердо: «Хочу», – зізнається отець Микієвич. У групі перших українських студентів, майбутніх служителів УГКЦ, ще в 1991-му році Романа Микієвича відправили до Риму вчитися у Папському Урбаніанському університеті.
Любов до книг і навчання за кордоном зміцніла. Здібний український студент за півроку дуже добре вивчив мову ще й захопився італійською культурою та світовою релігійною філософією. Остання стала для отця Романа Микієвича ще й фахом: він написав наукову роботу, захистив її, є ліцензіатом філософії.
Уже 22 роки отець Роман — професор філософії Івано-Франківської Духовної семінарії святого священномученика Йосафата, є автором підручника «Вступ до філософії». А з Італії отець Роман привіз десятки цінних книг, які не лише окраса його великої приватної бібліотеки, але й джерела, з яких він черпає знання і натхнення для священничого служіння та праці в семінарії.
Удома в душпастиря є понад 2800 різноманітних книг. Більшість – релігійні або філософські, а ще художні твори світових та українських класиків, енциклопедії, книги з мистецтва та краєзнавства. Де і яка книга знаходиться, отець Роман може безпомилково вказати. Окремо свої книги мають сини і дружина отця Романа. Батьковою бібліотекою часто послуговується старший син священника Віталій, студент духовної семінарії.
Насамкінець нашої розмови отець Роман зазначає: «Книгу не просто треба мати, її треба цінувати, дорожити нею. Бо це не просто річ, деталь інтер’єру в книжній шафі, це скарб, ключ до знань. Щоправда є різні книги, і навіть аморальні. Та я говорю лише про ті книги, які збагачують людей духовно, відкривають шлях до знання та пізнання, а церковні книги ще й наближають нас до Бога. І це не пафосні слова, це те, чим я щодень живу».
Сабіна РУЖИЦЬКА.
