Сьогодні, 27 вересня, коли Церква відзначає велике свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, також минає перша річниця відходу до вічності багатолітнього професора Івано-Франківської духовної семінарії, Теологічного інституту (нині – Академія Івана Золотоустого), Івано-Франківської медичної академії (нині – Івано-Франківський національний медичний університет), душпастиря Архікатедрального і Митрополичого собору Воскресіння Христового – митр. прот. Івана Козовика.
На знак великої вдячності за всі заслуги отця-професора міська спільнота спорудила йому пам’ятну дошку, яку сьогодні урочисто освятив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин.
Розпочалися богослужіння цього дня із Божественної Літургії, яку в головній святині міста звершив Митрополит Володимир у співслужінні Генерального вікарія Архієпархії митр. прот. Степана Балагури, адміністратора Архікатедрального собору мит. прот. Юрія Новіцького та духовенства собору.
Роздумуючи над Божим словом в часі проповіді, Митрополит Володимир розповів спершу історію встановлення празника Воздвиження Чесного Хреста, наголошуючи на тому, що святий Хрест є вічним знаком нашого спасіння.
«З поміж усіх пам’яток, які маємо ми, християни, є одна, яку ми по-особливому вшановуємо та почитаємо – це святий Хрест Господній. Його залишив нам наш Божественний Спаситель, умерши на ньому у Велику П’ятницю, щоби відкупити наші провини і врятувати нас із диявольської неволі», – повчав Владика.
За словами проповідника Хрест Господній покликаний повсякчасно пригадувати нам про велику любов Бога до нас, з ним ми народжуємося та із ним будемо випровадженні з земного життя.
Після спільної молитви на фасаді будинку, де проживав світлої пам’яті о. Іван Козовик, неподалік від Архікатедрального собору, що по вул. Л. Українки, 3, Мирополит Володимир освятив пам’ятну дошку.
Участь в освяченні взяли також міський голова п. Руслан Марцінків, рекотор Івано-Франківсього Національного Медичного Університету п. Микола Рошко та професорсько-викладацький склад цього навчального закладу, де довгі роки працював о. Іван, а також рідні, місцева інтелігенція, парафіяни храму, жителі міста.
У своєму слові Митрополит Володимир зазначив, що о. Іван Козовик вже у зрілому віці прийшов до священства, але те, що він отримав в молоді роки від батьків, те, що дав цому новіціат в оо. Редемптористів, мала семінарія, все це він проніс крізь роки.
«Ми сьогодні дякуємо Богові за дар його життя, дякуємо за служіння, за любов та відданість Українській Греко-Католицькій Церкві та державі Україні, які Він проніс через роки до останніх днів свого земного життя», – наголосив Архієрей.
Окремо Владика подякував місцевій владі за сприяння у встановленні цієї пам’ятки, дружині та рідним за те, що були поряд з Отцем, усім за присутність та пошану, яку вони віддали о. Івану в цей день.
Довідково
Митрофорний протоієрей Іван Козовик народився 12 лютого 1928, с. Данилівці, тепер Зборівського району Тернопільської області. 1941 року вступив до ювенату (малої семінарії) отців Редемптористів, закінчивши курс навчання у 1944 році вступив до новіціяту Чину Найсвятішого Ізбавителя. У 1957 році закінчив факультет класичної філології Львівського університету ім. І. Франка. Від 1957 року – викладач Івано-Франківської медінституту, 1971-1978 викладач, завідуючий кафедрою латинської мови, 1978-1994 завідуючий курсу латинської мови при кафедрі іноземних мов, доцент.
Від 1994 – один із засновників і перших професорів Івано-Франківського Теологічно-Катехитичного Духовного Інституту, від 1995 – віцеректор, а відтак – декан філософського і богословського факультету Івано-Франківської Теологічної Академії (нині – Академія Івана Золотоустого).
Був серед засновників осередку Товариства української мови в медінституті. Після виходу УГКЦ з підпілля очолив Спілку християнського відродження. 13 серпня 1994 відбулися його ієрейські свячення, які довершив єпископ-ординарій Івано-франківської єпархії УГКЦ світлої пам’яті Владика Софрон Дмитерко.
Доки мав сили о. Іван Козовик щоденно відправляв ранкову Службу Божу в катедральному соборі Воскресіння Христового. Часто виступав в радіопередачах на богословську тематику, плідно працював як науковець.
В його творчому доробку понад 50 праць на науково-методичну, філологічну, історичну, релігійну та філософську тематику. Автор і співавтор 3-х підручників латинської мови для мед. інститутів і медичного училища, підручників для студентів-богословів «Онтологія», «Космологія», «Історія філософії» і «Антропологія», перекладу з пол. мови книги Папи Івана Павла II «Дар і Таїнство», низки статей з античної літератури, краєзнавства і релігієзнавства. Виконав титанічну працю при виданні «Катехизму Католицької Церкви» укр. мовою, що підтверджує його високе реноме одного з найкращих в Україні знавців класичної латини і греки.
Серед визначних праць також слід виділити: «Словник античної міфології»; «Історія філософії»; «Екзорцизм: міф чи реальність?»; «Чи людина має душу? Яка вона?»; «Екзорцизм: міф чи реальність? – Вид. 2-ге, випр. і доп.».
За свою невтомну та сумлінну працю був нагороджений найвищими церковними нагородою – митрою, а також двома золотими хрестами з прикрасами.
Упокоївся в Бозі 27 вересня 2019 р. Похований в урочищі Дем’янів Лаз.
