Сьогодні – семінаристи, завтра – Христові пастирі!

0
414

Сьогодні – семінаристи, завтра – Христові пастирі!

«Покликання – це винятковий та особливий Божий дар, який дається не кожному і не за його особисті заслуги. Це немовби те зерно, яке дав нам Господар і наказав використати його так, щоб воно принесло багатократний плід. Тому семінаристи, як майбутні священнослужителі, повинні докласти всіх зусиль, щоб стати жертвенними та богоугодними пастирями для нашої Церкви та нашого народу», – так розпочав свою розмову о. Олексій Данилюк – ректор Івано-Франківської духовної семінарії ім. свщмч. Йосафата УГКЦ.

  • Отче Олексію, скільки часу і для скількох вихованців Ви є духовним батьком?
  • Митрополит Івано-Франківської Архієпархії Володимир Війтишин 23 липня 2020 року призначив мене Ректором нашої Івано-Франківської Духовної семінарії ім. свщмч. Йосафата УГКЦ. До того я з 2007 року виконував уряд у митрополичому трибуналі у справах подружжя.

Історія нашої семінарії сягає минулого століття. Зараз вона налічує 195 семінаристів. Цього року вступило чи не найбільше, в порівнянні з минулими роками, – аж 39 студентів. Через пандемію навчання розпочалось лише на свято Воздвиження Чесного Хреста. Триває навчання шість років. Семінаристи мають філософсько-богословські курси та духовну формацію. Отримують два дипломи: один – у семінарії, інший – у Богословській академії Івана Золотоустого.

  • Ви фактично заміняєте семінаристам батьків, яких вони бачать тільки один раз на місяць-два. Як справляєтесь з такою великою кількістю різних характерів?
  • Ми маємо студентів з різних єпархій: Коломийської, Чернівецької, Сокальської, а також з Республіки Білорусь. Цьогоріч у зв’язку з карантинними обмеженнями розпорядок перебування в семінарії змінений, семінаристи рідше виходять у місто, більше є закриті. Щоб була хороша дисципліна, маємо помічників: віце-ректорів, префектів, духівників та сповідників. Минуло тижня Митрополит Володимир затвердив наш внутрішній розпорядок, правила, за якими регулюються права і обов’язки семінаристів. Вони також керуються статутом.
  • Чим займаються семінаристи у вільний час?
  • Через обмежені контакти, ми залучаємо їх до різних дій. Літургійний відділ займається розробкою літургійних текстів, мистецько-культурний готує свята, спартакіади з тенісу, шахів, шашок, КВН-ни, ігри «Що? Де? Коли?».
  • Який щоденний розпорядок ваших вихованців?
  • Прокидаються о 6 год. 30 хв. О 7-ій є Утреня або Часи. Опісля – Свята Літургія, сніданок. О 9 год. розпочинається навчання. О 14 год. – обід. До 18 год. вільний час. Потім – вечірні богослужіння, о 21 год. – приватні молитви, о 22 год. – нічний спочинок. У семінарію вступають неодружені юнаки віком до 30 років. Покликання – це особливий дар, який Господь дає не кожному. Наприклад, коли я ще навчався, то майже всі мої однокурсники стали священниками. Господь дбає, щоб кожен отримав свячення і мав парафію. Рідкісними є випадки, коли хтось залишає семінарію.

Більшість семінаристів після завершення навчання одружуються. Окремі їдуть на навчання за кордон – в Італію, Німеччину, Польщу, де отримують ступінь ліцензіату чи докторату.

  • Як ваші вихованці поводяться між собою, адже вони з різних родин, з різним вихованням?
  • Якщо є конфлікти, то вони про це розмовляють з префектами. Усе можна вирішити словом, домовитися. А покарання мають лікувальний характер.
  • Чи є лідери серед ваших вихованців?
  • Кожен, хто готується до священничого стану, має бути лідером. Є студенти, які добре демонструють якості літургійного співу, наукових знань. Ми заохочуємо їх розвивати ці таланти. Під час співбесіди дізнаємось, що багато хто хоче вивчати моральне богослів’я чи канонічне право. Семінаристи, як майбутні священнослужителі, докладають усіх зусиль, щоб стати богоугодними пастирями для нашої Церкви та нашого народу, а ми їм у цьому допомагаємо.

Розмовляла Юлія БОЄЧКО.

Духовний зв’язок з Богом

З дитинства батько навчав мене різних молитов, прищеплював любов до Бога, до церкви. Він розповідав різні повчальні історії, де ми дискутували: що було повчальним у тій чи іншій історії. Вперше я прийшов до храму, коли мав десять років. Пам’ятаю, як був вражений від побаченого, стояв, розглядаючи розписи, ікони. Слухав Літургію у той час, коли мої ровесники гралися на подвір’ї храму. Священник після Служби Божої підійшов до мене і запитав, чи хотів би я допомагати йому в богослужінні. Пам’ятаю, що було страшно й відповідально, але моя дитяча цікавість перемогла. Відтоді я почав прислуговувати. Це приносило мені надзвичайне задоволення та легкість на душі, хоч я був ще зовсім дитиною.

Після одинадцятого класу я з наполегливості родичів вступив у поліцейський вищий навчальний заклад. Не було такого дня, коли б у моїй голові не закрадалися сумніви: чи правильно вибрана моя життєва дорога, чи приносить мені задоволення ця справа? Я ревно молився і просив Господа допомогти розібратись у собі. Бог знову покликав мене на службу до себе, як це було у мої 10. І ось у свої 25 років я в семінарії, де знайшов бажаний душевний спокій, братів у Христі та мудрих духівників. Тут я став частиною великої сім’ї, яка завжди готова допомогти. А найголовніше – це те, що я здобув духовний зв’язок з Богом, Який любить мене та кожного з нас.

Володимир ЗУБИК,

семінарист ІІ курсу ІФДС.

с. Кутківці Чемеровецького району

Хмельницької області

Провадити душі до спасіння

Кожна людина у своїй суті прагне більшого щастя. Для мене цим щастям є осягнути Божу благодать, яка найповніше сходить на Його священників, котрі служать Богові та людям. Тому для мене стати священником – це гідне покликання, з глибини серця та душі, яке проявляться у любові, турботі про тих, кого мені буде доручено привести до Небесного Царства. Хочу стати священником тому, що місія священника є незрівнянною таємницею Христової влади – відпускати гріхи, зцілювати та провадити душі до спасіння.

Андрій ЖУК,

семінарист ІV курсу ІФДС.

с. Мишковичі Тернопільського району

Тернопільської області.

Зустріч з люблячим Отцем

Навіть на 6-у курсі семінарії у мене інколи виникають думки: чому я знаходжусь саме тут? Чи справді це моє? А чи зможу я виконати ту місію, яку на мене покладе Церква?

І як відповідь мені пригадуються слова Христа: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав» (Йо. 15, 16). Розуміючи й відчуваючи своє покликання, я хочу бути добрим інструментом у Божих руках, нести Христа людям через проповідь Слова Божого, уділення Святих Таїнств, а також через духовну опіку довірених мені людей. Проте, я вважаю, що найголовнішою і найбільшою метою священства є допомогти людині особисто зустрітись зі своїм люблячим Отцем.

Дмитро ПУТЬКО,

семінарист VІ курсу ІФДС.

м. Калуш Івано-Франківської області.