Дослідникам знадобилося 375 років, щоб відкрити восьмий континент, який весь час залишався на виду. Втім, багато таємниць і досі залишаються нерозв’язаними.
1642 рік, Абель Тасман вирушає у подорож. Досвідчений нідерландський мореплавець, відомий хвацькими вусами, пишною іспанською борідкою та схильністю до самосуду – якось у п’яному чаду він ледь не повісив частину екіпажу – був впевнений в існуванні величезного континенту, що лежав у південній півкулі. Тасман вирішив його знайти, – пише НЗ з посиланням на BBC Future.
За тих часів ця частина земної кулі залишалася переважно невідомою європейцям, але вони мали непохитну віру в те, що там повинна бути велика ділянка суходолу. Вона мала б збалансувати їхній власний континент на Півночі.
Невідкриті ще землі називали Terra Australis “південна земля”. Згадки про неї існували ще з давньоримських часів, але лише тепер їх вирішили належало перевірити.
І ось, 14 серпня на двох невеликих кораблях Тасман відплив із Джакарти в Індонезії, де базувалася його компанія. Він вирушив на захід, потім на південь, потім на схід, врешті-решт опинився на Південному острові Нової Зеландії.
Перша його зустріч з місцевими жителями маорі була невдалою. Другого дня кілька людей на каное протаранили маленький човен, який передавав повідомлення між голландськими кораблями, в результаті чого четверо європейців загинули.
Пізніше команда Тасмана обстріляла з гармати 11 каное, але що сталося з їхніми пасажирами, невідомо.
Тасман назвав доленосне місце Затокою вбивць і через кілька тижнів відплив додому, навіть не ступивши на нову землю. Хоча він вірив, що дійсно відкрив великий південний континент, ласої комерційної вигоди, як він сподівався, відкриття не принесло. І він ніколи туди не повертався.
Тоді про Австралію вже було відомо, але європейці вважали, що це не той легендарний континент, який вони шукають. Пізніше Австралію таки назвали на честь таємничої Terra Australis, яку так і не виявили.
Тасман, однак, і гадки не мав, що мав рацію. У тих місцях дійсно лежав зниклий континент.
2017 року група геологів зробила сенсацію, оголосивши про відкриття Зеландії – Те Ріу-а-Мауї мовою маорі. Це була величезна земля площею 4,9 млн кв. км, яка майже у шість разів перевищувала розміром Мадагаскар.
Попри те, що всі енциклопедії, мапи та пошукові системи стверджують, що в світі існує всього сім континентів (модель семи континентів, в якій відокремлюють Європу і Азію, популярна в англомовних країнах. – Прим. Перекладача), дослідники впевнено повідомили, що це не так.
Насправді їх вісім – і восьмий континент б’є всі рекорди, як найменший, найтонший і наймолодший у світі.
Суть у тому, що 94% його території лежить під водою, і лише кілька островів, серед яких і Нова Зеландія, постають з її океанічних глибин. І весь цей час він перебував на виду.
“Типовий приклад того, як щось дуже очевидне, довго не можуть виявити”, – каже Енді Таллок, геолог із новозеландського інституту геологічних досліджень GNS Science, який брав участь у відкритті Зеландії.
Але це лише початок. Чотири роки по тому про континент відомо так само мало, адже всі його таємниці ревно охороняє океан, сховавши його на глибині 2 км. Як він утворився? Хто раніше його населяв? І як довго він вже під водою?
Непросте відкриття
Досліджувати Зеландію було завжди непросто.
Понад століття після того, як Тасман 1642 року відкрив Нову Зеландію, британського картографа Джеймса Кука відправили у наукову експедицію до південної півкулі.
Його офіційним завданням було спостерігати за проходженням Венери між Землею і Сонцем, щоб підрахувати, на якій відстані від нашої планети розташована зірка.
Однак у Кука також був із собою запечатаний конверт, який йому наказали відкрити, тільки коли він виконає перше завдання. Він мав також здійснити надзвичайно секретну місію – відкрити південний континент. Вочевидь, він просто проплив повз нього, прямуючи до Нової Зеландії.
Перші справжні докази про існування Зеландії зібрав шотландський натураліст сер Джеймс Гектор, який досліджував острови біля південного узбережжя Нової Зеландії в 1895 році.
Вивчивши їхню геологію, він дійшов висновку, що Нова Зеландія є “верхівкою гірського хребта, який облямовує великий континентальний масив, що простягається далеко на південь та схід і занурений у воду…”.
Попри це відкриття, до 1960-х років про Зеландію так нічого й не було відомо. “У цій галузі прогрес відбувається досить повільно”, – вважає Нік Мортімер, геолог із GNS Science, який керував дослідженням 2017 року.
Потім у 1960-х роках геологи нарешті домовились про те, що вважати континентом. Це геологічна зона з височинами, розмаїттям гірських порід і товстою корою. Континент також має бути великим за площею.Пропустити YouTube допис, 1https://www.youtube.com/embed/jfYnqh9YgnM?start=1&feature=oembedПідпис до відео,Увага: інші сайти можуть містити рекламу
Кінець YouTube допису, 1
Це дало геологам поживу для досліджень – якщо вони зможуть зібрати докази, вони доведуть, що восьмий континент існує.
Однак місія загальмувала, відкрити континент – досить складно і дорого, а термінової потреби в цьому не було, пояснює Мортімер.
А потім у 1995 році американський геофізик Брюс Луєндик знову описав цей регіон як континент і запропонував назвати його Зеландією. З того моменту прогрес у його дослідженнях почав набирати швидкість.
Приблизно у той же час набула чинності “Конвенція ООН з морського права”, що стало серйозною мотивацією для продовження досліджень.
У конвенції зазначено, що країни можуть розширити свої законні території за межі своєї ексклюзивної економічної зони на 200 морських миль (370 км) від узбережжя, щоб претендувати на “розширений континентальний шельф” – з усіма мінеральними багатствами та нафтою, які він містить.
Якби Нова Зеландія могла довести, що вона є частиною більшого континенту, вона могла б розширити свою територію у шість разів. Експедиції у цей регіон почали активно фінансувати, і незабаром вони принесли багато нових даних. З кожним зібраним зразком гірських порід відомості про Зеландію покращувалися.
Великим прогресом стала поява супутникових даних, за допомогою яких можна відстежувати невеликі коливання гравітації Землі в різних частинах кори. І таким чином відобразити морське дно.
За допомогою цієї технології можна ясно побачити, що Зеландія є великим масивом землі неправильної форми, розміром майже з Австралію.
Коли континент нарешті відкрили світу, він став однією з найбільших морських територій у світі (термін у міжнародному праві, яким позначають прибережні води, які не є територіальними. – Прим. перекл.).
“Це круто, – каже Мортімер. – Якщо замислитися, майже на кожному континенті розташовані різні країни, але Зеландія складається лише з трьох територій”.
Окрім Нової Зеландії, це – острів Нова Каледонія, французька колонія, яка славиться своїми сліпучими лагунами, та крихітні австралійські острови Лорд-Хау і Піраміда Болла.
Останній, за словами одного дослідника XVIII століття, є “не більшим за човен”.
Дивна товщина
Колись Зеландія була частиною прадавнього суперконтиненту Гондвана, який утворився близько 550 млн років тому і об’єднав весь суходіл у південній півкулі.
А потім близько 105 млн років тому, “у ході процесу, який ми ще не повністю розуміємо, Зеландія почала віддалятися”, – зазначає Таллок.
Глибина континентальної кори зазвичай становить близько 40 км. Вона є значно товстішою за океанічну, яка, як правило, має 10 км. Внаслідок постійного тиску Зеландія розтягнулася, і її кора тепер сягає лише 20 км завглибшки.
Це менше, ніж у суходолу, але більше ніж в океанічного дна. Зрештою континент занурився у море.
Попри тонку кору і розташування під водою, геологи не сумніваються, що Зеландія – це континент. Свідоцтвом цього є види гірських порід, виявлені на ній.
Континентальна кора, як правило, складається з магматичних, метаморфічних та осадових порід, як-от граніт, сланець та вапняки, тоді як на океанічному дні переважають магматичні породи, як-от базальт.
Але багато чого ще залишається невідомим. Незвичайне походження восьмого континенту робить його насамперед цікавим для геологів.
Наприклад, вченим досі незрозуміло, як з огляду на таку тонку кору Зеландія залишилася цілою і не розпалася на крихітні мікроконтиненти.
Інша загадка – це питання, коли Зеландія опинилася під водою і чи справді вона колись мала суходіл. Частини, які наразі здіймаються над морем, – це хребти, що утворились під час стиснення Тихоокеанської та Австралійської тектонічних плит.
За словами Таллока, думка вчених на це питання розходиться. Чи була Зеландія завжди під водою крім низки невеликих островів, чи все ж таки вона була переважно суходолом?
В останньому випадку також виникає питання, яким було життя на Зеландії.
Завдяки м’якому клімату й площі у 101 млн кв. км Гондвана мала багату флору і фауну, зокрема перших чотириногих наземних тварин. Пізніше на ній також мешкали найбільші в історії планети наземні істоти – титанозаври.
Можливо, скелі Зеландії приховують їхні рештки?
А чи були динозаври?
Скам’янілості наземних тварин – рідкісні у південній півкулі, але у 1990-х роках у Новій Зеландії виявили рештки деяких з них. Серед них була реберна кістка гігантського довгохвостого динозавра з довгою шиєю (завропода), рештки дзьобатого травоїдного динозавра (гіпсилофодона) та панцирного динозавра (анкілозавра).
У 2006 році на островах Чатем, приблизно за 800 км на схід від Південного острова, виявили кістки стопи великого хижака, можливо, різновиду алозавра.
Всі ці тварини жили вже після відокремлення Зеландії від Гондвани.
Однак це не обов’язково означає, що динозаври бродили по землях всієї Зеландії, вони могли населяти лише ці острови, тоді як решта континенту, як і тепер, була під водою.
“Існує тривала дискусія з приводу того, чи можливе існування наземних тварин без єдиного суходолу – і чи повинні вони вимерти, якщо такої безперервної території немає”, – зазначає Руперт Сатерленд, професор геології з Університету Вікторії у Веллінгтоні.
Інтриги додає історія одного з найдивніших і найулюбленіших мешканців Нової Зеландії – птаха ківі. Ківі не літає, має довгий дзьоб і пір’я, схоже на хутро.
Дивним чином його найближчими родичами вважають страусоподібного птаха моа, який жив на тих самих островах і зник 500 років тому, а також гігантського епіорніса, що мешкав на Мадагаскарі 800 років тому.
Знахідка змусила вчених вважати, що обидва птахи еволюціонували від спільного предка, який жив на Гондвані. Руйнація Гондвани тривала протягом 130 млн років, а коли нарешті завершилася, фрагменти континенту дрейфували у різні частини земної кулі, утворивши Південну Америку, Африку, Мадагаскар, Антарктиду, Австралію, Аравійський півострів, Індійський субконтинент і Зеландію.
Це також свідчить про те, що принаймні частина затопленої зараз Зеландії залишалася над рівнем моря. А приблизно 25 млн років тому весь континент, а можливо, навіть і вся сучасна Нова Зеландія, занурилися під воду.
“Вважають, що всі рослини і тварини з’явилися на ній пізніше”, – зазначає професор Сатерленд.
Отже, що трапилося?
Хоча зібрати скам’янілості безпосередньо з морського дна Зеландії неможливо, вчені вивчають її глибини за допомогою буріння.
“Насправді найкорисніші та самобутні викопні рештки утворюються в мілководних морях”, – пояснює Сатерленд.
“Тому що вони залишають слід – мільйони і мільйони характерних крихітних скам’янілостей”.
У 2017 році команда провела масштабні дослідження, пробуривши понад 1250 метрів у морському дні на шести різних ділянках. Зразки, які вони зібрали, містили пилок наземних рослин, а також спори та мушлі організмів, які жили в теплих, мілководних морях.
Це свідчить про те, що великі частини Зеландії могли лежати вище рівня моря.
Дивний вигин
Ще одна таємниця прихована у формі Зеландії.
“Якщо подивитися на геологічну мапу Нової Зеландії, можна помітити дві речі”, – зазначає професор Сатерленд. Одна з них – Альпійський розлом, кордон плит, який проходить вздовж Південного острова і є таким великим, що його можна побачити з космосу.
А по-друге, форма Нової Зеландії – як і всього континенту – дивним чином зігнута. Обох поділяє надвоє горизонтальна лінія, де зустрічаються Тихоокеанська та Австралійська тектонічні плити. Здається, ніби хтось узяв нижню половину і скрутив її, так що раніше безперервні смужки скель згорнулися майже під прямим кутом.
Просте пояснення цього полягає в тому, що їх деформували рухи тектонічних плит. Але як саме і коли це сталося, досі не зрозуміло.
Як зауважує Сатерленд, континент ще не скоро відкриє всі свої таємниці. “Досить важко вивчати щось, що лежить під водою на глибині 2 км, а шари, з яких вам потрібно взяти зразки, – ще глибше на 500 метрів під морським дном”, – пояснює науковець.
“Для дослідження потрібно багато часу, грошей та зусиль”, – додає він.
Але й сам восьмий континент красномовно про це заявляє, майже через 400 років після пошуків Тасмана про нього все ще відомо дуже мало.
