Великий Піст не для егоїстів
«В той час, коли прийшов Ісус до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; і він промовляв до них словом. І от прийшли до нього несучи розслабленого; несли його четверо. А що із-за народу не могли принести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, і через отвір спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. Ісус, уздрівши їхню віру, каже до розслабленого: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи».
Були ж деякі книжники, що сиділи там і думали собі: «Як може цей так говорити? Він богохулить! Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?».
Ісус вмить збагнув духом, що вони таке собі думають, і каже до них: «Чого таке мислите у серцях ваших? Що легше – сказати розслабленому: відпускаються тобі гріхи, чи сказати: встань, візьми твоє ліжко й ходи? Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має на землі владу відпускати гріхи, – мовить до розслабленого: Кажу тобі: Встань, візьми своє ліжко і йди додому». Устав той і зараз же взяв ліжко, й вийшов на очу всіх; і дивувалися всі, хвалили Бога й казали: «Ніколи ми такого не бачили»
(Мр. 2, 1-12).
Правдивий піст, щира молитва та діла милосердя – це та «спасительна тріада», яка є актуальною не лише в часі Великого Посту, але й впродовж цілого року та цілого життя. Час посту є тим часом, коли ми маємо навчитись жити так, як потрібно було би жити завжди, а не лише в якийсь визначений відрізок часу. Поміркованість у їжі, у споживанні алкогольних напоїв чи користуванні соціальними мережами – це чеснота, яку слід плекати в часі посту, щоби потім могти жити нею постійно. Стриманість язика, чинення діл милосердя, молитва чи покаяння – речі, які були б лицемірством для християн, якщо б їх робили виключно в часі посту.
Відновлюючи наші глибокі відносини з Богом через молитву, покаяння та навернення, Господь дарує нашому серцю здатність помічати також і інших, особливо тих, хто потребує нашої уваги та турботи, любові та милосердя. Іншими словами, в міру того, наскільки наша молитва і піст є щирими та милими Богові, настільки ми стаємо здатними чинити правдиві діла милосердя.
В першу неділю посту можна було побачити, як зустріч з Ісусом штовхає Филипа іти й ділитись цією радісною звісткою з іншими: «Ми найшли того, про якого писав Мойсей у законі і пророки, – Ісуса, сина Йосифа, з Назарету» (Ів. 1, 45). І це зовсім не дивно, тому що кожен, хто по-справжньому досвідчив люблячий погляд Ісуса у тайні Сповіді, не зможе більше тримати тієї невимовної радості лише у собі чи для себе, а неодмінно шукатиме тих, з ким захоче нею поділитись.
Сцена про розслабленого, яку детально описує євангелист Марко на другу неділю Великого Посту, наштовхує нас на думку, що кожен, хто вірить, що Ісус – Господь і Спаситель, той не лише сам прийде до Нього, але й приведе чи «принесе» у своїх молитвах усіх своїх розслаблених фізичними та духовними недугами друзів, знайомих чи родичів, які самотужки з різних причин не здатні піднятись і прийти до Бога.
Мабуть, важко або взагалі нереально знайти таких людей, які могли б похвалитись, що в їхньому оточенні немає тих, хто би почувався настільки добре, що не потребував би допомоги інших. Радше навпаки, – щоденні реалії свідчать про те, що через алкоголізм, наркотичну, ігрову чи комп’ютерну залежність та інші фізичні, психологічні й духовні недуги багато людей стають розслабленими, які інколи довший час, без сторонньої допомоги, не можуть піднестись з недуги немочі. Часто розслабленими можуть бути цілі сім’ї та родини, а через корупцію, несправедливість та байдужість хворим стає ціле суспільство, яке також потребує допомоги. І тому саме християни покликані бути тими вірними друзями, які б, незважаючи ні на що і ні на кого, мали б приносити у своїх молитвах своїх розслаблених, щоби покласти їх перед Ісусом:«І от прийшли до нього несучи розслабленого; несли його четверо» (Мр. 2, 3).
Час Великого Посту – це час особливого діяння Святого Духа і сприятливий час для того, щоби прогнати страх, зневіру та, не зважаючи на різні недуги, повірити Ісусові, Який каже:«Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім’я Господнє і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як. 5, 14-15).
Для того, щоби гідно, з духовними плодами можна було пройти час посту та сміливо вистояти в часі спокус, випробувань і страждань, потрібно інсталювати в наші серця Слово Боже, яке нас запевняє: «Він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі» (Іс. 53, 4).
о. Володимир МІСТЕРМАН.
