Маловідомі моменти із життя Блаженного Григорія Хомишина: дитинство та студентські роки

0
6

Сьогодні, 25 березня, ми відзначаємо 154 роки від дня народження Владики Григорія Хомишина. Владика Григорій провадив нашу Єпархію з 1904 по 1945 рр., обійнявши єпископський уряд одразу після Андрея Шептицького. Саме цей період життя не лише нашої Єпархії, а й цілої УГКЦ можна вважати одним із найскладніших етапів. Владика героїчно та самовіддано здійснював свої душпастирські обов’язки, за що навіть поплатився життям.

Пропонуємо вам кілька цікавих, виняткових історій та споминів про блаженного, які зібрав Ігор Гінда – докторант Теологічного факультету Інсбруцького Університету Леопольда та Франца (Австрія).

Спогади дитячих років

Коли йдеться про дитинство великого пастиря нашої єпархії, то на жаль ми не диспонуємо широким історичним матеріалом. Як зазначає проф. Олег Єгрешій владика Хомишин правдоподібно був не дуже розмовним, коли йдеться про його ранні роки. Причини можуть бути різними. Не виключено, як доводить польський історик Станіслав Стенпєнь, що в той час походження у суспільних відносинах відігравало дуже велику роль. Владика Хомишин натомість походив із низької верстви населення, тому не дуже любив про це говорити. Осип Назарук, близький співпрацівник станіславівського єпископа все одно наполегливо, неодноразово у своїй кореспонденції до владики просив про написання мемуарів: «Чи Ваші (Ваше Преосвященство – І. Г.) пишуть спомини? Вони повинні стати найбільшим історичним авторитетом для великої історії Церкви про сю дуже цікаву, хоча прикру історію Її життя, джерелом, без котрого не можна буде зрозуміти релігійного й національно-політичного життя нашого народу в сім періоді…». Владика Григорій прислухався до слів головного редактора «Нової Зорі» і в другій половині 30-х правдоподібно почав писати «Das eigentliche Lebenswerk», яка повстала у чотирьох (за іншими даними у п’ятьох) частинах і тільки одна з яких дійшла до наших днів. Напевно владика у них описав все своє життя, починаючи від перших років, але про це ми на жаль не довідаємось, хоча, можливо колись дізнаємось? Адже історичні пошуки люблять приносити нам інколи дуже неочікувані факти.

До уваги читача пропонуємо декілька цікавих моментів із дитинства та молодих років бл. владики Григорія Хомишина, якого сьогодні відзначаємо 154-у річницю з дня народження. Григорій Хомишин народився 25 березня 1867 року на Гусятинщині, у місцевості Гадинківці, у заможній селянській родині.  Батьки майбутнього владики батько Лука Хомишин та мати Вікторія Фірманюк були вочевидь практикуючими християнами та працьовитими господарями. У родині Хомишиних було троє дітей і всі хлопці. Григорій був наймолодшим. В дитинстві його кликали Григір або Гринько. Починаючи із народної школи, для нього були характерними геніальна пам’ять та кмітливість. Відзначався побожністю і ще в гімназії належав до «Апостольства молитви». Будучи дитиною, мав велику набожність до Богородиці, бо саме Діві Марії завдячував за врятоване життя, як пізніше він стверджував про це у своїх місійних проповідях. Одного вечора з ним трапилася неймовірна історія. Темної осінньої ночі Григорій їхав з батьком на возі до школи. Проте, втомлений працею тато заснув по дорозі. Декілька днів перед тим випав сильний дощ і річка Стрипа вийшла з берегів та всюди зірвала мости та придорожнє світло ліхтарів. Коні також вже були помучені і дуже сильно форкали. Раптом, в один момент коні зупинилися й ривком подалися назад. Батько прокинувся від цього шуму. Однак, коли засвітив ліхтаря, жахнувся від побаченого – коні стояли за три метри від провалля, міст на Стрипі був зірваний. Одна хвилина, Григорій та його батько були б вже не живі. Той вечір був навечір’ям Успіння Пресвятої Богородиці. Від тієї хвилини набожність до Небесної Матері була в Григорія дуже глибокою.

Після народної школи вчився в німецькомовній гімназії у Тернополі, яка заклала добрі освітні фундаменти для подальших студій. Саме в гімназії все більше кристалізувались політичні погляди майбутнього єпископа. Треба розуміти, що такий термін як «Україна» чи «українець» перейняті із Наддніпрянщини, не були знані серед галицького селянства. Перший раз термін «українець» офіційно згадується у документах галичан фактично після І Світової Війни. На загал, в документації вписували «русин» та народ «руський» (увага не «російський»!). З тієї причини домінували дві течії серед галицької еліти: «народовці» або «українофіли» та «русофіли» або «москофіли».  Перші виступали за самостійний розвиток України та соборність усіх етнічних земель, а другі – за цивілізаційний розвиток з Росією. Однак, після першої Світової війни взяли верх народовці. Власне в тернопільській гімназії Григорій Хомишин під впливом Олександра Барвінського, відомого громадського діяча та очільника галицької партії ХСС (Християнсько-суспільний союз), сформував свою народну ідентичність та політичні погляди українця – народовця.

Спогади студентських років

Після закінчення гімназії Григорій Хомишин поступив на Богословський Факультет у Львові, а разом з тим розпочав свою священничу формацію у генеральній духовній семінарії. Зі спогадів сучасників довідуємось, що владика Хомишин мав великі сумніви щодо вибору життєвого стану, а навіть більше мав намір створити власну сім’ю. Після довгих розмов з о. Єремією Ломницьким ЧСВВ, який на той час був сповідником у львівському монастирі Св. Онуфрія, Григорій все-таки обрав неодружений стан, що є справді подиву гідне. Хтось би міг сказати, що цей вибір був задля кар’єрного зросту або втечі від бідності, однак виглядає, що ні. На це вказують наступні аргументи. За часів монархії священики (одружені чи неодружені) отримували добру фінансову підтримку зі сторони уряду, тобто для змоги утримувати родину. Після реформи ордену першими, що розглядались кандидатами на єпископів були оо. Василіани. Ще одним моментом же те, що через його низьке походження із селянської родини, можливість стати єпископом була малоймовірною. Отож, ніщо інакше як тільки чисті наміри спонукали його до цілковитої посвяти Христу та Його Церкві. Свячення відбулися 19 травня 1893 року, які уділив владика Юліан Куїловський. З огляду на його ораторські здібності, до проповідництва був призначений третім сотрудником у Станіславівській катедрі Св. Воскресіння. Є одна історія з цього періоду, про яку згадує о. Авксентій Бойчук, права рука та близький соратник владики. В цей час провадились ремонтні роботи в головному храмі єпархії. При цьому також був правдоподібно реставрований іконостас. Для царських воріт була зроблена «митра», котра виглядала радше як королівська корона. Бачивши це, о. Хомишин доручив помістити корону на бічний престол Богородиці, а на царські врата вирізьбити справжню наочну владичу митру. Як Хомишин сходив на Станіславівську катедру, то цей факт згадували, жартуючи, що Хомишин подарував Богородиці корону, а Діва Марія Хомишину – митру. Владика Григорій, маючи відмінні від більшої частини духовенства політичні погляди, часом був різкий на слова та піддавав критиці священиків-русофілів, які обіймали важливі посади у Станіславівській консисторії, за що його правдоподібно як «покараного» вислали на вищі студії до Відня, а саме до колегії Фрітанеум (Августініанум), якою опікувались отці-августинці. Варто зауважити, що в дану колегію висилали передусім талановитих священників, серед яких пізніше вибирали єпископів і які мали бути лояльними до політики Габсбургів. У Відні о. Григорій Хомишин працював як сотрудник при греко-католицькій парафії Св. Варвари, що знаходиться неподалік від згаданого конвікту.  Владика вивчав догматику, але його пасією була літургіка, про що навіть свідчить обрана тема дисертації «De Epiclesi» (Про Епіклезу), яку сьогодні можна переглянути в електронному варіанті у бібліотеці нашого університету Св. Івана Золотоустого. Дана праця охоплює 104 сторінки рукописного тексту латинською мовою із німецькими, польськими та грецькими цитатами. З актів колегії «Фрітанеум» читаємо наступне про о. Григорія Хомишина: «Над своєю темою «De Epiclesi» працює він (Григорій Хомишин – І.Г.) загалом працьовито та з ясною інспірацією, як рівно ж приємний виклад дисертації, який він сильним та чітким голосом, з влучним розумінням і живою теплотою прочитав. Його доповідь може бути «досить добре» оцінена». Отож, майбутній владика був досить наполегливим у навчанні, але мав також, як кожен студент, свої слабкості. З даного документу читаємо далі: «Попри добрі якості є декілька помилок в акцентуванні. На початку лекції, на якій здавали модуль із догматики, Пана Хомишина настільки охопило переживання, що він останні 10 хв даного іспиту фальшиво акцентував цілі речення». Студії у Відні, як зазначає проф. О. Єгрешій мали великий вплив на еклезіальні погляди та загалом на світогляд Хомишина, який виражався в «ультрамонтанстві», який понад усе ставив вірність Апостольській Столиці. Ці погляди були підставою для пізніших реформ у Станиславівській єпархії.

Джерела:

  1. ЦДІА, м. Львів, ф. 359, о. 1, спр. 208, арк. 95.
  2. П. Мильничук, Григорій Хомишин. Патріот – Місіонер – Мученик (Рим-Філадельфія 1979), s. 9.
  3. А. Бойчук, Лист з 10 серпня 1954 р. Воркута, в: Пастир Добрий., Блаж. Свмщ. Григорій Хомишин єпископ станіславівський у спогадах сучасників, ред. І. Пелехатий (Івано-Франківськ – Харків 2017), s. 88.
  4. Німецькою мовою – «Das Priesterkolleg St. Augustin „Fritameum“» – колегія діяла з 1816-1918 рр. Треба розуміти, що Церква в австрійській монархії була частиною державного апарату, що було частиною тзв. юзифінської реформи.
  5. Chomyszyn, Dissertation „De Epiclesi“, in: Theologische Bibliothek an der Universität in Wien, № 484.
  6. Див.: Там само.
  7. Das Archiv des Piesterkollegs zu St. Augustin „Fritaneum“ (Das Archivmaterial wurde von Prof. R. Klieber erteilt).

Джерело

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут