Церковні… зручності

0
23

Мабуть, цей заголовок декого здивує. Зручності? Гм… Храм ніби не має у нас асоціюватися саме зі зручністю, вигідністю чи комфортом. Бо не задля цього ми переступаємо церковний поріг. Та й священники часто подають вірним, як приклад, життя святих, мучеників, які вели аскетичний спосіб життя, відмовлялися від різних насолод цього світу, задовольнялися тим, що мали, які терпіли різні невигоди, знущання, а деякі – й страшні тортури. То чому б нам шукати в церкві всіх вигод?

Але якщо подивимося з іншого боку, то не знайдемо жодної причини, чому б церква мала бути незручною для вірних. Адже це дім Божий, і всім дітям Божим, хто в нього приходить, має бути комфортно тут перебувати. Та чомусь не завжди так виходить.

Спробуємо поглянути на храм саме з такого, можливо, і незвичного для декого, ракурсу.

Сходи як випробування

Щоб увійти до деяких храмів, найстаршим парафіянам, мамам з малими дітьми, людям з інвалідністю доводиться нелегко. І йдеться вже навіть не про пандуси, а бодай про сякі-такі перила, бо часто й цього немає. Нещодавно і я, особа відносно молода й здорова, мала такий неприємний досвід: сходинки вкрились крижаною кіркою і я ледве-ледве вийшла нагору по високих сходах, тримаючись за стіну церкви, бо перил не було. Не уявляю, як долають ці сходи старші люди… Отож, виходить, що такий храм є важкодоступним чи недоступним для частини парафіян. Що ж, Ісус кличе всіх, але перетнути цю смугу перешкод можуть лише молоді та здорові.

Якось серед наших архітекторів поширилась така мода, що задля більшої монументальності й величності храму вони проєктують (можливо, і на бажання церковної громади) якомога вищі сходи, і то навіть тоді, коли немає цокольного поверху. А для багатьох парафіян це велика різниця – подолати дві сходинки, заходячи в церкву, чи двадцять дві. Так, ці величні високі сходи чудово виглядають на весільних фотографіях, але в реальному житті для таких парафіян, які щодня поспішають на Літургію, вони не надто комфортні.

Однак і сходи бувають різні. Якщо ви звертали увагу на сходи у будинках, яким сто чи більше років, то помічали, що ними досить зручно і спускатися, і підніматися. Секрет простий: сходи робилися із врахуванням анатомії людини, розміру ступні, руху ніг при ходінні вгору і вниз. У них кожна сходинка трохи нависає, виступає вперед над тією, яка нижче. Вдало підібрані співвідношення (за радянських часів притримувались простої норми: ширина сходинки – 30 см, висота – 15 см). На жаль, сьогодні деякі «майстри» роблять сходи, виходячи не з анатомії людини, не з цих відомих норм, а з розміру плитки, яку вони придбали. І кладуть ту плитку так, як їм найпростіше – під прямим кутом, та ще й роблять однакову висоту й ширину. А якщо плитка ще й гладенька, то облицьовані нею сходи не лише незручні, на них можна в дощову чи снігову погоду легко послизнутися і впасти.

Якщо хтось хоче, щоб такі сходи вели до його оселі, то чому би й ні? Але чому неоковирні, незручні, а бува, й небезпечні через ризик травмуватися сходи нераз ведуть до Божого храму?

Може, парафіяни соромляться сказати своєму парохові про таку проблему? А дарма, бо покращити все – не так і складно. Багато церковних громад сьогодні переобладнали такі сходи, доробили перила, встановили зручні пандуси, зокрема із жорсткої металевої сітки. Це не настільки дорого, а заходити в храми стало набагато легше.

Для маленьких і великих

Здається, всередині в храмі немає таких перешкод, як-то стрімкі сходи (а якщо і є, то ними піднімаються на хори лише хористи). Всі вірні можуть вільно розміститися за своїми вподобаннями, знайти у храмі свій улюблений куточок і спокійно перебувати в молитві та слуханні Божого Слова. Але на практиці не у всіх храмах продумані, здавалося б, такі прості речі.

У нашому обряді більшу частину Літургії ми проводимо стоячи, а старші, хворі та маленькі парафіяни – сидячи. Відповідно, зробивши нескладні розрахунки, варто забезпечити тим, хто мав би сидіти, необхідну кількість місць для сидіння. Доводилось бачити, як у церкві дві бабусі дискутують, хто з них має сидіти на конкретному місці, хоча обидві, відповідно до свого віку, мали би мати своє місце на лаві.

Окремо варто подбати і про найменших парафіян. Дуже зручно, коли батьки можуть заїхати в храм з візочком і розміститися з малюком зразу таки біля входу. Як правило, немовлята ведуть себе тихенько, а якщо починають плакати, то можна швидко вийти. Складніше з енергійними малими дослідниками двох-трьох років, які іноді поводяться в церкві, як на ігровому майданчику, та із трохи старшими активними дошкільнятами.

Мабуть, варто подумати, яке місце в храмі відвести маленьким дітям. У деяких храмах влаштовують для малюків навіть дитячий куточок. Якщо буде такий килимок, де дитина буде тихенько сидіти чи вовтузитися з улюбленою іграшкою, – то чому би й ні?

Але дитина росте і все більше розуміє, що відбувається в храмі, що промовляє священник, що співає хор. У деяких храмах є звичай розсаджувати таких більшеньких дітей на лавках попереду, причому ці лавки, які розставляють майже перед іконостасом, цілком низенькі, якраз для дітей. І, мабуть, це непогане рішення.

Видно і чути

В ідеалі всі парафіяни, які прийшли у святиню, мали би бути у рівних умовах, щоб усім було і видно, і чути. А на практиці не раз так є, що далеко не з кожного місця храму чути кожне слово проповіді. Десь звук надто тихий, десь заважає відлуння. Не раз мені доводилось підходити значно вперед, бо хотіла добре чути, як читають Апостол, а позаду чулося дуже невиразно, от якесь собі бубоніння.

Тепер, з огляду на потребу соціальної дистанції, вірні часто перебувають назовні, за межами церковної будівлі. Однак, вони також, як і ті, хто всередині, мали би виразно чути всю відправу чи проповідь. Тому, певне, варто подумати, як забезпечити якісне звучання для всіх.

Часто мікрофони й звукопідсилююча апаратура розміщені так, що звучання хору голосне, але нечітке, невиразне, відлуння й інші викривлення звуку не дозволяють зрозуміти всі слова. Але, поміркуймо, чи завжди спів хору має бути підсилений звуковою апаратурою? Може, іноді вистачить акустичних можливостей самої споруди храму?

(Закінчення в наступному номері)

Олена ВИНОГРАДНА.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут