Це рядочки зі збірки поезій «Пером… Пензлем… Серцем…» Ігоря Козовика, яку ще зовсім недавно було надруковано у видавництві «Нова Зоря». Поряд з чудовими душевними віршами, які писав пан Ігор, у книзі вміщені також його акварелі. Автор свого часу пообіцяв своєму батькові отцю Івану Козовику (нині покійному), що видасть таку книгу.
Вчора ми почули сумну звістку про відхід до вічності не тільки чудового лікаря, але й душевної, талановитої людини. Весь колектив видавництва «Нова Зоря» висловлює щирі співчуття матері, пані Надії, дружині, доньці, синові та всім рідним з приводу непоправної втрати. Нехай спочиває у Бозі.
Пригадуємо, що Ігор Козовик був лікарем-психіатром вищої категорії, заввідділом в Обласному закладі з надання психіатричної допомоги Івано-Франківської обласної ради (м. Івано-Франківськ, вул. Млинарська).
До вашої уваги прпонуємо вірш із збірки “Пером…Пензлем…Серцем…”
Людина і час
У обертах Землі віки минають.
В безладнім хаосі ниток буття
Й твоя на вісь намотується часу,
Між спалахів життів й твоє життя.
Під перестук годинних стрілок
Прожиті долі у потоці днів
Злітають календарними листками
Все далі у минулого архів.
Секундами у гуркоті століття,
Як свічка воском, скрапують роки.
Чи ж «Я» твоє розчиниться безслідно
Поміжмільйонів інших, теж таких?
Хапаєш мить – відгадуєш майбутнє,
Зриваючи з ромашки пелюстки,
І в пам’яті відроджуєш підшиті
У рукопис історії картки.
В щоденнику минулого з мільйонів
Відзначені десятки на полях.
Чи ж варто жить, якщо безжально часом
Із пам’яті стираються життя?
Геть песимізм, людино, геть непевність!
Бо ж час – це міра величі віків!
Життя людини не підвладне часу,
Бо час – це полімер людських життів!
У Лету кануть імена людськії,
А поряд з іншими й твоє ім’я.
Та плід його, її й твоєї праці
Крізь вічність пронесе величне Я.
і
