Через підкинутого брата Петро Зіньковський ледь не позбувся коханої жінки.
Станіслав, рідний батько Петра, покинув його матір Ольгу, коли хлопчикові було лише 5. Пізніше він дізнався, що тата, який був актором, дратувало, що його дружина розповніла після пологів. Схуднути жінці не вдавалося, хоча вона увесь час була в русі: варила, прала, прибирала, гуляла з сином та дбала про чоловіка, який… задивлявся на чужих жінок. А ще «невизнаного генія» обласного театру дратував власний син. «Ти прикипіла до отого верескуна (так він називав сина), – копилив губи «геній». – Я навіть не хочу розмовляти з тобою, бо ти — товста, й мені соромно сказати друзям, яка зараз моя дружина!». Такі тиради жінці доводилося вислуховувати щовечора. Зрештою актор привів додому іншу жінку, з якою більше року мав стосунки. Дружина вигнала зрадливого чоловіка, проте незабаром і сама опинилася з дитиною на вулиці.
«Мій батько добився, аби ми залишили йому однокімнатну квартиру, — розповідає пан Зіньковський. — Було кілька судів, на яких батько брехав, що це мама додому коханців приводила. Після таких наклепів у матері навіть хотіли відібрати дитину, мене тобто. Тоді «татусь» злякався, що я з ним залишуся, й запропонував мамі «вигідний обмін»: він зізнається про свою брехню, але натомість вона з дитиною має назавжди зникнути з його життя і з квартири».
Але сталося так, що прикрі події… обернулися добром. Коли нещасна заплакана Ольга сиділа в парку, не знаючи, куди піти, то познайомилася з Робертом, тепер уже вітчимом Петра. Чоловіка також покинула дружина, і він приїхав з Варшави в Україну розвіятися. Проте, побачивши Ольгу, передумав, бо закохався з першого погляду. Чорна смуга в житті щойно розлученої жінки та її сина закінчилася. Спочатку польський знайомий винайняв Ользі з Петриком квартиру, приїжджав ледь не щомісяця. А згодом запропонував одружитися та переїхати в Польщу. Щоправда, аби отримати дозвіл на виїзд дитини за кордон, Ользі довелося… заплатити колишньому чоловікові. Так Ольга з сином опинилися в Польщі. Роберт запропонував після одруження повінчатися в костелі, бо зі своїм першим чоловіком жінка церковного шлюбу не мала. Подружжя дуже хотіло спільну дитину, але з’ясувалося, що чоловік не може стати батьком. Роберт дуже засмутився, однак він виявився благородним і мудрим. Сказав, що його сином стане Петро.
…Життя хлопця в чужій країні склалося добре. Щоправда він не хотів учитися. Зате любив… будувати. Змалечку годинами сидів з конструкторами, згодом щось креслив, малював та мріяв збудувати щось т-а-а-аке, чого, напевне, ще й людство не бачило. Згодом Петро захотів стати архітектором. Однак вступити до університету було проблематично. Якщо накреслити та намалювати хлопець міг практично все, то розповісти про це й написати хоча би кілька слів без помилок, він не вмів. Отож юнакові після закінчення ліцею довелося два роки сидіти за книжками. Йому постійно допомагав вітчим, за що Петро довіку вдячний. Юнак вступив в омріяний архітектурний інститут, але був невпевнений у собі, сором’язливий. Через це не міг знайомитися з дівчатами. Друзів у Петра теж майже не було. Усе життя хлопця – це навчання, мрії про міста майбутнього, домашні посиденьки, зрідка виїзди з одногрупниками за місто або на кілька днів до Чехії, Німеччини чи Англії. А ще — щоденні відвідини костелу і греко-католицької церкви, бо хлопець залюбки відвідував обидва храми. Та й мама з вітчимом ходили до святинь почергово.
У греко-католицькій церкві Петро мав духівника, отця Богдана, з яким не раз говорив про особисті негаразди. Той радив юнакові більше молитися за майбутню дружину та… придивлятися до дівчат у храмах. Так Бог устами священника відкрив хлопцеві майбутнє. Проте познайомився Петро з тією, яка стала йому дружиною, не у храмі, а дорогою до храму, в автобусі. Хлопець звернув увагу на тендітну рудоволосу дівчину в окулярах, яка читала Біблію. Спочатку юнак сприйняв її як одну з кандидаток в монахині, бо була одягнута в довгу спідницю, сіру куртку та темно зелений шалик. Мимохіть задивився і пожалкував, бо майбутня черниця була… красивою. Дівчина настільки йому сподобалася, що Петро, попри свою сором’язливість, вперше заговорив до неї.
– Який розділ Святого Письма читає сестра?, – звернувся до незнайомки.
– Здається, ми з вами не родичі, а ти мене сестрою називаєш, – відповіла дівчина.
– Ну… я подумав, що ви… майбутня монахиня, – знітившись, продовжив Петро.
– А, ви про Біблію, – кивнула на книжку рудоволоска. – Так, люблю її читати. Так мені легше образи для своїх картин шукати. Я – Ельжбета, художниця, а не майбутня монахиня, – засміялася нова знайома.
У Петра ніби крила виросли, він враз наважився запросити дівчину на каву. Та охоче погодилася. У них виявилося багато спільного: обоє любили графіку, самотні прогулянки парком, мріяти на самоті, в обох не було друзів. Молоді люди почали зустрічатися, через два місяці вирішили одружитися. Вінчання відбулося у старовинному костелі святої Анни.
Та коли уже законні чоловік і дружина виходили з храму, до щасливого подружжя ззаду тихо підійшла незнайома висока жінка й тицьнула Петрові в руки… немовля. «Це твій брат, по батькові, там… лист, ти все зрозумієш, не кидай його, допоможи», — швидко сказала жінка українською і зникла.
Петро не міг отямитися, адже нічого не розумів. «Коханий, чому ти обманював, ще й перед Богом щойно присягав любити мене довіку. А в тебе виявляється є дитина, який сором», — витираючи сльози, тихо плакала Ельжбета. Далі все було як у дешевому латиноамериканському серіалі: гості розійшлися, мама Петра плакала, а батько Ельжбети кричав, що його зять негідник.
Петро не розумів, що коїться, і стояв, мов скам’янілий, тримаючи на руках немовля. Згодом намагався пояснити, що це не його дитина і він не знає цієї жінки. Але дружина йому не повірила й поїхала з батьками додому. Петро зі своїми родичами та малюком на руках теж повернувся додому, де тремтячими руками розірвав конверт та прочитав довгий лист.
Там було написано, що знайда — його брат по батькові. Дбати про другого сина Станіслав також не хотів, а мати хлопчика, молодша від нього на 20 років музикантка, хотіла вільного життя і не придумала нічого кращого як підкинути сина… братові. «Від Стасика я дізналася, що у нього є ще син, тобто ти, що живеш у Польщі, добре заробляєш. Ось і подбай про брата», – писала горе-мати. Далі в листі йшлося, що жінка вивезла дитя цілком легально, і в конверті є його документи.
Петро не міг отямитися від шоку, проте вирішив дізнатися, чи це справді його брат. Коли за результатами генетичної експертизи з’ясувалося, що це правда, молодик заявив, що буде виховувати дитину і не дозволить, аби той поневірявся чужими сім’ями. Більше року Петро ходив по судах та доказував право на опікунство. У цей час малюк, якого назвали Міхалом, перебував у чужій родині. Проте найголовніше, що до Петра повернулася дружина. Він зумів все пояснити Ельжбеті. І коли вона переконалася, що Міхал не син Петра, попросила пробачення в чоловіка. Пара домовилася, що будуть виховувати хлопчика разом.
Це непросте випробування, на подив усім, зміцнило родину. А через три роки, коли вже Еля стала «досвідченою мамою», в подружжя народився син Павло, ще через два роки – Дорота. «Дядько» став їм другом, братом та нянькою. Коли Міхалу виповнилося 17, названі батьки розповіли йому правду. Юнак не здивувався, бо, як з’ясувалося, дід Роберт розповів про його дивну появу в родині, коли тому було 10.
Нині 25-річний Міхал – молодий економіст, працює в банку, живе з родиною батька-брата. Нещодавно молодик знайшов свою біологічну маму. Вона живе аж у Новій Зеландії. Відомо, що жінка мандрувала світом, три роки відсиділа у в’язниці за крадіжку, а тепер перебуває в якійсь релігійній комуні. Дітей у неї більше не було. Спільний батько двох братів не змінився. У нього було ще три чи чотири жінки. Зараз живе самотою й далі мріє про ідеальну дружину…
«Бог їм суддя», — каже Міхал, для якого родиною стала сім’я брата.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
