У середу п’ятого тижня Великого посту заведено повністю читати канон Андрея Критського, у народі це Богослужіння називають «поклони». Однак іноді можна почути думку, що канон має аж занадто покаянний стиль, перевантажений біблійними символами та заскладний для сучасної людини. Далі пропонуємо до Вашої уваги 7 цікавих тез, які ми записали із бесіди літургіста Максима Тимо і єрм. Луки (Михайловича) про особливості канону Андрея Критського.
1.Цей канон почали масово читати у часи страшного землетрусу. Це був не лише вираз покаяння, але насамперед відчаю людини.
За словами дослідників, канон міг бути написаний приблизно у 740 році, а у 790-тому був цей страшний землетрус і комусь прийшла ідея серед страшної біди почати читати той канон. Це тональність у якій канон входить у літургійний вжиток. Потім Теодор Студит інтегрував цей твір у Тріодь. Теодор Студит навіть писав певні наслідування на цей канон.
2. Автор канону сприймає Біблію як щось глибоко особисте.
Саме тому, у каноні дуже багато звернень до душі: «душе моя!», самозаглиблення. Андрей, немов, закликає душу у кожному персонажі Біблії, частіше негативному, побачити себе.
3. Фраза канону «Ідолом став я сам для себе» надзвичайно близька людині ХХІ століття.
Звісно, канон дуже «згущує фарби»: не кожна людина є вбивцею, блудником, але дуже часто сучасна людина впадає у спокусу «успішного успіху», коли їй нікого не потрібно, окрім себе самої, і ніхто не знає як їй краще. Ця фраза «став ідолом сам для себе» передає суть гріха у якому: «я сам став собі Богом». Це стан, коли людина «поклоняється сама собі»: своїм бажанням, поривам, пристрастям.
4. Канон Андрея Критського — це немов «меседж» до кожного з нас, який до когось промовить, а до когось — ні.
Треба виходити не від того, що ми маємо неодмінно просльозитися, слухаючи канон. Ми не мусимо цього робити. Це твір одного зі святих, який так це пережив і висловив свої відчуття і переживання у поетичній формі. Поет створює наратив з яким можна погодитися, а можна не погодитися.
5. Завдання таких текстів показати всю складність життя і ставити питання, а не давати відповіді. Канон запрошує нас до глибинної застанови над собою і життям.
6. Канон — це свідчення того, що Бог нас приймає попри все.
Навіть серед постійних падінь людини, завжди є пристань. І цією пристанню є Господь.
7. У очах Бога, який плаче за людиною, бачимо віблиск дару Життя.
