Із вчителькою англійської мови Рогатинського ліцею №1 Надією Окрепко-Сердюк я познайомилась цілком випадково. Побачила в інтернеті фотографії її виробів і вони мене зацікавили. Отож подумала, що варто й нашим читачам розповісти про цю опільчанку, як про писанкарку та майстриню, яка виготовляє оригінальні свічки.
І ось ми уже розмовляємо по телефону з пані Надією про те, як у її родині готуються до світлого свята Великодня. Народилась і виросла Надія Окрепка-Сердюк у Рогатині, але має також і лемківське коріння. З Лемківщини походить її бабуся, Смагула Іванна Василівна, яка народилась у 1933 році у с. Ванівка (тепер – Венґлювка, ґміна Корчина Кросненського повіту Підкарпатського воєводства у Польщі).
Ванівку – мальовниче село в гірській долині – колись називали «лемківським Бориславом», бо воно було відоме нафтовими родовищами, які розроблялись промисловим способом ще з ХІХ ст. Восени 1945 року родину Смагулів, як і тисячі інших, силоміць виселили у Радянський Союз. Після важкої дороги, що тривала більше трьох місяців, лемки з Ванівки оселились у Рогатинському районі. Нелегко було вигнанцям, а тут нова біда: пані Іванна у 17 років залишилася круглою сиротою і мусила замінити батьків молодшій на вісім років сестричці Ользі.
Випікання пасок та писання писанок у родині п. Іванни – це те, що з року в рік залишається незмінним (господиня не визнає придбаних у магазині пасок чи яєць, обклеєних наліпками). Тому ще змалечку бабуся прищепила лемківські традиції писанкарства своїм трьом онукам. До писанок у цьому домі приступали щойно тоді, коли вся родина повернулася з храму, поклонившись плащаниці. Аж після молитви бралися до писанкарства. Тому й писанки виходили пречудові! А взагалі лемківська писанка має свою особливу красу, вона не схожа на гуцульську чи опільську, орнамент – крапки і коми – наносяться шпилькою. Отож, завдяки бабусі пані Надія опанувала техніку писанкарства ще у дитинстві, і пише традиційні писанки й сьогодні.
А сім років тому Надія захопилася виготовленням венеціанських різьблених свічок. Бажання освоїти це нове художнє ремесло було таким великим, що вона вивчала всі доступні відео та фотоматеріали, які стосувались виготовлення фігурних свічок. Потім придбала парафін, барвники, різачки, лак. Оскільки фірмове обладнання для цього ремесла досить дороге, то пристосувала підручні засоби для розігрівання та плавлення парафіну. І почала творити…
Різьблення чи оздоблення однієї свічки триває не більше 15 хвилин (не враховуючи часу на виготовлення заготовок, лакування). Працювати потрібно швидко, поки свічка тепла, бо з холодного парафіну нічого не вийде. У своїй роботі опільчанка використовує очищений харчовий парафін, барвники та екологічно нешкідливий лак.
Якось перед Великоднем п. Надія вирішила виготовити свічку у вигляді писанки. Вирізьблювала квіточки, листочки… Ніби й гарно, але щось не те… А минулого року майстриня подумала: чому б не спробувати зробити свічку-писанку з лемківським орнаментом, який мені знайомий з дитинства? Це була добра думка. «Як задумала, так я і зробила. І результат мені сподобався, – ділиться з нами пані Надія. – Це справді дуже цікаве хобі. Ніколи до кінця не знаю, якою вийде наступна свічка, як поєднаються у ній кольори, орнамент, різьблення, – аж поки не завершу виріб. Не приступаю до роботи з поганим настроєм, бо нічого путнього не вийде. Зате яке задоволення, коли виходить те, що задумала зробити, коли отримую схвальні відгуки, коли розумію, що роблю немарну справу». Ось так несподівано бабусина писанка підказала внучці ідею, в якій поєдналось традиційне і нове, і великодня радість, і пам’ять про покинутий лемківський край.
Лемківський край… Пані Іванна постійно його згадувала. І в 2012 році діти та онуки зробили подарунок для неї та її сестри – повезли їх у рідну Ванівку. Коли сімдесяти дев’ятирічна п. Іванна вийшла з мікроавтобуса біля церкви, то стала на коліна і поцілувала землю…
Не передати всіх емоцій, які переповнювали тоді сестер. Аж через 67 років вони знову ступили на таку дорогу прабатьківську землю. Зайшли на рідне обійстя, побували у батьківській хаті, в церкві, на цвинтарі, в лісі на тій ділянці, яка колись належала їхній родині. На подвір’ї Смагулів росла ще та сама яблуня, яблука з якої пані Іванна куштувала в дитинстві і смак яких пам’ятає й досі.
У їхній хаті зараз живе польська родина – нащадки сусідів, яким родина Смагулів при виселенні залишила ключі на зберігання. Ці сусіди сподівались, що господарі ще повернуться, тому цілих 15 років не наважувалися оселитися в цьому будинку. Зайшли в хату Смагулів аж у 60-х роках.
Ванівка дуже змінилася відтоді, коли було виселено лемків. Мешканців значно менше, і всі – поляки. В центрі Ванівки височить величезна, як для сільського масштабу, церква. Колишній греко-католицький храм зараз є костелом, у ньому зберігся чудовий іконостас. Водночас старий цвинтар занедбаний, гроби зрівнялися із землею; добре, що теперішні мешканці бодай скошують траву.
Пані Іванна ще довго згадувала про ту поїздку, тож наступного, 2013 року, рідні знову повезли її у Ванівку. «Коли бабуся йшла у свій ліс, то ніби отримала друге дихання, бігла вгору так, що молоді за нею не встигали», – сміється онука.
…На Великодні свята уся велика родина Смагулів, Окрепких, Сердюків збереться разом у Божому храмі, запалить лемківські свічки-писанки, виготовлені пані Надією. Пізніше усі зустрінуться в будинку кожного з рідних, щоб поділитися великодньою радістю, заспівати воскресних пісень, щоб вкотре згадати, як колись святкували Великдень «вдома» на Лемківщині, в с. Ванівка.
Хто бажає придбати венеціанські різьблені свічки або свічки-писанки, то може завітати до Лемківської церкви св. Кирила і Методія (вул. Галицька, 38 м. Івано-Франківськ).
Юлія БОЄЧКО.
На світлині: Надія Окрепка-Сердюк.
