Нещодавно в паломницькому центрі «Симеон Лукач», що в с. Старуня Богородчанського району, завершилося оздоблення останньої стації Хресної дороги. Стація Гробу Господнього перетворилася на унікальне мозаїчне панно, яке зі своєю творчою командою створював талановитий майстер мозаїки, священнослужитель УГКЦ о. Євген Андрухів.
Унікальне видовище, що неодмінно приверне увагу великої кількості паломників, є майстерним поєднанням камінців, смальти та інших матеріалів у композиції, що творить єдиний богословський зміст та висвітлює подію з Євангелія – покладення Ісуса до Гробу.
Клопітка праця тривала більше 4 місяців, 3 тижні з яких роботи відбувалися безпосередньо в Старуні. А самому процесу викладення мозаїки передувала підготовка в спеціальній майстерні всіх матеріалів для оздоблення. Отець Євген розповів про три великих етапи формування мозаїки.
Спершу на папері створюють малюнок, роблячи композицію. Згодом з паперу малюнок перебивають на плівку, а з матеріалів викладають мозаїку на готовий малюнок. Після того, як робота закінчена, монументальні плити, а також обличчя, руки та інші деталі вмонтовують на стіну. Останній етап виготовлення мозаїки – викладення майстрами мозаїки безпосередньо на стіну.
Усі матеріали самі ж майстри очищають та готують для придатності. Загалом для створення даної композиції було використано три типи матеріалу:
природній камінь: мармур, граніт, онікс, травертин – все це каміння майстри ріжуть, очищають від зайвого та згодом викладають з них прекрасні образи;
смальту – скло з домішками пігменту, що запікається в печах при визначених температурах;
позолоту – скло, на яке наноситься сусальне золото (23 карати) і так само запікається.
«Ймовірно, ви раніше не помічали, але в храми досить рідко потрапляють прямі промені світла. Перші християни закладали вікна лускою з риби, щоб пряме неочищене світло не потрапляло в храм», – зауважив о. Євген.
У церковному, літургійному мистецтві спостерігаємо таку тенденцію – там немає жодного неочищеного матеріалу. Дерево, з якого виготовлені іконостас чи престіл, спершу зрізають, обробляють і аж тоді воно набуває літургійного значення. З камінням така ж історія – його добувають у скелі, після чого обробляють, і тоді воно може потрапити на мозаїку для творення ликів святих чи інших деталей мозаїчного панно.
Автор мистецького витвору розповідає, що, дивлячись на створену композицію, ми наче читаємо Євангеліє.
«У крипті ми розробили композицію покладення Христа до гробу. Праворуч ми бачимо Йосифа з Ариматеї, Івана Богослова і Никодима, який приніс миро, щоби намастити тіло Ісуса Христа. Ліворуч зображені жінки-мироносиці – Марія Магдалина, Богородиця і Марія – мати Івана. Нижня частина мозаїки – це земля, тобто земні люди, які по-своєму переживають смерть Христа. Зазвичай ми дуже драматично переживаємо такі події, бо вважаємо, що терпіння даються, щоб людину впокорити чи принизити. Проте, насправді терпіння ми отримуємо, щоб вдосконалитися», – поділився богословським змістом майстер.
Як приклад, отець Євген звернув увагу на камінь травертин, який привозять з самого Риму. Каміння проходить складний процес очищення та обробки, і аж після цього можна побачити його призначення – камінь творить обличчя Діви Марії. Так і людина – її остаточне призначення – вгорі, на небесах.
«Померлий Ісус Христос, покладений у гріб, терпів та помер для того, щоб воскреснути. Концепція мозаїки – це концепція всього християнства. Суть життя кожного християнина полягає у житті, терпінні, смерті та воскресінні. Чому так? Тому що, коли християнин проживає життя, під час свого шляху він очищається. Християнин живе, терпить, очищає свою душу і в такий спосіб готується до Царства Божого», – розповів отець Євген.
Побачити богословський мистецький витвір можна на вершині гори, на останній стації Хресної Дороги, що знаходиться в мальовничому селі Старуня (Богородчанщина), на Батьківщині українського священномученика Симеона Лукача.
Вікторія ГАВАЛЕШКО
