14 жовтня наш український народ відзначає величне духовне торжество – Покров Пресвятої Богородиці. Це свято, як зазначають дослідники літургіки, хоча й сягає своїм корінням древнього Константинополя, то все ж на сьогоднішній день воно є унікальним і притаманним лише Церквам Київської традиції, зокрема УГКЦ. А ще воно має службу з великою вечірнею, хоч і не належить до великих дванадесятих свят церковного року.
У нашому народі Покров ще з давніх часів є великим релігійним, національним та родинним святом. Згідно з літописами, вже Київський князь Ярослав Мудрий віддав Київ і всю Русь під покров Божої Матері. Відновив цю посвяту в Зарваниці 1995 року світлої пам’яті Мирослав Іван кардинал Любачівський. А востаннє, минулого року, зробив це і Блаженніший Святослав, Глава і Отець УГКЦ.
Найбільше українська традиція вшанування Покрови розвинулася в козацьку добу. В XX ст. цю традицію перейняла Українська повстанська армія. 14 жовтня 1942 року вважається символічним днем її постання. А з 2014 року в Україні встановлено 14 жовтня – Днем захисника України.
Сьогоднішні воїни Збройних Сил України, Національної гвардії, добровольчих батальйонів – спадкоємці тих, хто боронив кордони й безпеку своєї землі впродовж століть, – дружинників княжих часів, козаків, січових стрільців та вояків УПА. Їх усіх – від давнини до сьогодення – і вшановуємо 14 жовтня, у День захисника України. І погодьтеся, військо, яке віддає себе під Покров Богородиці, не може бути військом загарбників, агресорів чи поневолювачів. Навпаки, це військо, яке, керуючись заповіддю любові, ризикує власним життям, щоб захистити своїх ближніх. І чи не є це чудом, що попри столітні загарбання наших земель різними ворогами, не раз чисельнішими і сильнішими, ми все-таки вистояли і вже 30 років втішаємося незалежною Батьківщиною?
Коли ж так близький Покров нашому народу, то давайте ще раз собі пригадаємо історію виникнення цього свята та розберемося з богословським значенням Богородичних чудес, якими Бог так щедро обдаровує по сьогоднішній день усіх тих, хто прибігає під її Покров.
Отож, як пригадуєте, свято Покрову Пресвятої Богородиці є спогадом дивного видіння у Влахернському храмі. Ще в 910 році у церкві Пресвятої Богородиці, що в Константинополі, віруючі молилися Небесній Покровительці за заступництво, бо вороги-агаряни звідусіль сунули на них, і лише диво могло їх врятувати. Небесне Диво – лик Пресвятої Богородиці у супроводі сонму святих – побачив святий подвижник Андрій Юродивий.
Божа Мати підходить до престолу у храмі, довго молиться і плаче. Вслід за цим знімає зі своєї голови свою осяйну хустку (покров або ж омофор) і широко простирає її над народом у церкві. Видіння швидко зникає.
Але, побачивши це, святий Андрій запитує свого учня, блаженного Єпіфанія:
– Чи бачиш, брате, Царицю і Владичицю всіх, Яка молиться за весь світ?
Єпіфаній відповів:
– Бачу, святий отче, і жахаюся.
Таким чином Богородиця врятувала Константинополь і його людей від нападу чужинців і загибелі.
Тож саме свято, як бачимо, засноване на чудесній історії. Звичайно, хтось може сприймати її просто лише як красиву легенду. Так уже склалося, що стосовно чуда є дві крайності. Хтось скептично не вірить у чудеса, а інші хочуть бачити чудо в кожній, нерідко навіть у банальній, справі. А ще хтось добре на цьому маніпулює…
Щоб знайти золоту середину, насамперед варто зрозуміти, що поняття чуда в християнському вченні – це не просто якась подія, що не узгоджується з відомими законами природи, а надприродна подія, що вказує на «знаки Царства Божого. Вони є свідоцтвом Ісусового послання, закликають до віри у Сина Божого та зміцнюють вже отриману віру, звільняють багатьох людей від лих. Водночас ці знамення свідчать про поразку царства диявола» (Катехизм Католицької Церкви, c. 138).
Пригадуючи, що перше чудо Господь здійснив саме на прохання Матері (пор. Ів. 2, 1-11), хочеться зазначити, що Марія є нашою Матір’ю Милосердя, уважною до кожної нашої потреби. З одного боку, вона вказує Синові на наші потреби навіть тоді, коли ми ще й не просили, як це було у Кані Галилейській. А нам каже: «Його слухайте». Христос відповідає Марії, що не прийшла ще Його година, проте вислуховує Її прохання.
Так само і нам неодноразово Він дає зрозуміти, що чудо в тій чи іншій ситуації не обов’язково мусить проявитися саме в той спосіб, в який ми просимо Бога. Але Господь виконує його так, як для нашого спасіння буде найкорисніше. Тому чудо полягає в іншому: зрозуміти в конкретній ситуації волю Отця і прийняти її. І з того моменту починають діятись чуда і зміни в нашому житті. Чудеса можуть мати різні прояви. Потрібно просто навчитися бачити їх у повсякденному житті. Інколи вони зцілюють, піднімають на дусі, навертають чи просто захищають нас, Божих дітей, від небезпек. Але буває й таке, що чудо взагалі не запобігає стражданням чи трагедії, але в той самий час настільки перемінює людину духовно, що вона, терплячи разом з Христом розп’ятим, стає Агнцем Божим, яка через власні терпіння поборює гріх у світі.
Бог же здійснює чудеса з двох причин: щоб зміцнити нашу віру і щоб зробити нам добро! Тому в якій ситуації хто б сьогодні не знаходився, пам’ятаймо: Бог бажає нам добра. З Божою допомогою все можливе. Тільки чудо має випередити наша сильна віра. Так, я вірю, Господи, що за посередництвом та під покровом Твоєї Матері я можу навернутися, я можу зцілитися, я можу уникнути всіх небезпек і найголовніше я можу зрозуміти і прийняти волю Отця щодо мене. Цього вчить мене Марія своїм незмінним «так» Господеві. Своїм «так» вона приносить Христа людству, тому Вона не лише є Богородицею, але й Матір’ю Церкви та милосердною Матір’ю для всіх християн. Тому Святий Бернард, піднесений цими істинами, запевнив нас, що «від віків не чувано, щоби той, що прибігав під покров Матері Милосердя чи просив у Неї помочі, чи молив про заступництво, – не був вислуханий».
Тож не барімося і ми, прибігаймо під Її покров та у добрій вірі розпізнаваймо усі чудеса, які Вона робить у нашому повсякденному житті.
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
