Олег Войтків залишив свою прийомну матір на самоті та поїхав з коханою за кордон. Зробив це тому, аби жінка, яка, втративши рідних, присвятила йому життя, стала… щасливою.
Такий вчинок для багатьох буде дивним. Бо як можна залишити самотньою матір? Проте іноді такі рішучі, доленосні кроки потрібно робити і батькам, і дорослим дітям, які дуже прив’язані одні до одних.
Познайомився Олег з майбутньою прийомною мамою за дуже важких обставин. Хлопчикові тоді було лише 10 років. Він ходив у школу, грав у футбол, щодня відвідував спортивну школу. Його тато, який працював тренером, підтримував сина, пишався, казав, що його син стане капітаном команди, яка виграє чемпіонат світу з футболу.
«У той найчорніший в моєму житті день тато забрав маму і мене зі школи, ми поїхали на стадіон, де у мене мало бути тренування, — з сумом згадує пан Олег. – Раптом на зустрічну смугу виїхав сміттєвоз та врізався в нашу машину».
У ДТП одразу загинули троє: сам винуватець пригоди, батьки Олега та чоловік жінки, яка в майбутньому стала хлопчикові прийомною мамою. Нині вже дорослий чоловік пригадує лише біль і страх, коли лежав у лікарні з переламаними ногами й ключицею. Хлопчик дуже хотів, аби це був, хай і дуже страшний, але сон. Він прагнув чимшвидше прокинутися, щоби мама принесла улюблену рисову кашу з молоком, а тато відвіз на футбол. Та це був не сон…
У палату зайшов лікар, який тихо сказав, що батьки хлопчика загинули. «Це як загинули, зовсім-зовсім загинули?», — розгублено запитував Олег огрядного дядька в білому халаті.
«Тримайся, хлопче, життя воно таке… таке»… І лікар швидко вийшов з палати. Згодом зайшла медсестра і почала розпитувати хлопця, чи є у нього родичі. Проте рідні в малого не було. Його батьки були в своїх родинах одинаками, а бабусі з дідусями рано померли. Вмить десятирічний хлопчик залишився один однісінький на світі. Він наче провалився у бездонне провалля, де не було ані дня, ані ночі, ані повітря, ані сонця, лише страшна темнота і невідомість. Олег падав, падав, падав. І раптом…. Запах рисової каші…. «Їж, дитинко, їж, лише не кричи, не виривай мені серце», — сказала тітка, яка також ще кілька хвилин тому плакала біля сусіднього ліжка. За іронією долі, біля Олега лежав її син, який також потрапив у ту страшну ДТП. (Його батько загинув на місці, а хлопець помер у лікарні).
Наступного дня Олег отямився й побачив біля себе тітку Марію. Відтоді жінка почала опікуватися дитиною, була біля Олега і в день похорону його батьків. Після прощання з найріднішими до хлопчика підходили тренер, вчителі, сусіди і якісь незнайомі люди. Вони запитували, чи є в дитини родичі, а коли той сказав, що немає, то тихо відповіли, що йому треба збиратися в інтернат. Але втрутилася тітка Марія. Почорніла від горя, жінка, яка щойно втратила рідних, вирішила заопікуватися сиротою, з яким її пов’язувало спільне горе. Так в Олега з’явилася прийомна мати.
Життя з новою родичкою для Олега було непростим. Тітка Марія дуже відрізнялася від покійної матері хлопця. Жінка була похмура й мовчазна, багато плакала. Ще й з роботи поверталася пізно, уночі готувала, а Олег мусив їй допомагати. Однак це було краще, аніж в інтернаті. На вимогу прийомної матері Олег змінив школу, де знайшов таких «друзів», з якими разом прогулював уроки і навчився курити. Коли нова мама про це дізналася, то не сварила (хоча хлопець і очікував добрячого прочухана), а взяла його за руку й… відвела на цвинтар. Стоячи перед могилою батьків, вона почала їм усе розповідати. Відтоді Олег почав гарно вчитися, допомагав по господарству, забув про друзів-хуліганів. Згодом став називати тітку Марію мамою. Через п’ять років після трагедії жінка привела дядька Сашка, міліціонера. Він почав жити в родині Олега. Хлопець думав, що у нього буде ще й тато. Але дядько був байдужий до підлітка, зате приязний до спиртного. Жінка такого не стерпіла, і вигнала його.
… Після закінчення школи Олег поступив у юридичний технікум. Там йому сподобалося, бо була футбольна команда. Він знову почав грати. Спорт нагадав юнакові дитинство, коли були живі батьки. Після одного з матчів хлопець познайомився з Олею, старшою від нього на чотири роки. Молоді люди почали зустрічатися. Проте мамі Марії дівчина не сподобалася, бо вона дізналася, що та з неблагополучної родини: її мама має вже третього чоловіка, і від того поїхала за кордон, а вдома є ще троє молодших сестер.
– Аби я тебе більше з нею не бачила, — суворо сказала мама.
– А це вже я сам вирішу, з ким зустрічатися, — буркнув юнак.
– Не буду, сину. Ти мені потрібен, бо ти в мене один і я в тебе одна, — ледь стримуючи сльози, благала мама.
Олег тоді послухав її та розійшовся з дівчиною. Оля згодом поїхала до мами в Італію. Хлопець не захотів ані продовжувати навчання, ані працювати помічником юриста. Він влаштувався продавцем у спортивний магазин, де познайомився з мулаткою Ритою. (Її батько – темношкірий француз, а мати — українка. Вони не були одруженими і разом не жили, проте батько дбав про доньку).
Олег закохався. Дівчина відповіла взаємністю. Хлопець розповів коханій про аварію, про непросте життя з мамою, а потім додав, що не знає, як сприйме їхні стосунки мама, коли дізнається, що Рита – мулатка. Олег боявся цим образити дівчину. Та кохана лише засміялася і сказала: «Ти довірся Богові, Йому видніше, як нам бути».
Такого хлопець не очікував, бо ж ніколи не був релігійним. Ходив з прийомною матір’ю до церкви на Різдво та на Великдень. Молився вряди годи за батьків. І… все. Виявилося, що Рита була дуже побожною, щодня молилася за маму з татом та за своє майбутнє. «Бог дав мені тебе, такого далекого від Нього, аби ти пізнав Його велич і доброту, аби ми були щасливі і твоя мама також», — сказала дівчина й запропонувала Олегові їхати з нею у Францію до батька. «Що ж буде з моєю мамою?» — несміливо запитав Олег. Рита відповіла, що вона поплаче та й буде вчитися жити з думкою про те, що її син дорослий самостійний чоловік.
Про майбутню поїздку Олег повідомив мамі у день вильоту з України, тоді ж і познайомив її з коханою. Як і очікували закохані, мама Марія ледь свідомість не втратила. Вона плакала, сварилася, однак Рита спокійно взяла Олега за руку і вивела з хати. Мати навздогін кричала, що… помре, хапаючись за серце. Молоді на це не зважали. І полетіли у Францію. Батько Рити зустрів доньку з майбутнім зятем привітно, показав країну, а згодом знайшов Олегові роботу — розвантажувати продукти у невеличкій пекарні. Вечорами юнак вивчав мову на вечірніх курсах та разом з Ритою готувалися до весілля й шлюбу.
Бентежило Олега лише те, як там його прийомна мама. Хлопець не наважувався їй зателефонувати. Спілкувався з сусідами, від яких дізнався, що мама сумувала тижнів зо два, а тепер її просто не впізнати, бо в неї з’явився… залицяльник. Син щиро радів за маму. І коли сусіди розповіли, що її обранець, Валентин, переїхав до жінки, тоді Олег вирішив поговорити з ненькою.
Були сльози, докори і… примирення. Незабаром Олег з Ритою одружилися у Франції, а церковний шлюб взяли в Україні. Олег познайомився з маминим обранцем. Дядько Валентин виявився приємним чолов’ягою, удівцем, який був закоханий у маму Марію. До речі, після хрестин Анни-Ніколь, доньки Олега й Рити, вони також узяли шлюб.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
