За сорок днів до свого розп’яття Ісус Христос преобразився. В Євангеліях від Матея, Марка та Луки цей епізод описується однаково, майже тими самими словами, і з однаковим розвитком подій (Мт. 17:1-13; Мк. 9:2-18; Лк. 9:28-36).
Преображення Ісуса відбувається не лише в духовному вимірі, але і в тілесному. Це ще раз демонструє співіснування в Ньому двох природ – людської та божественної. Крім того, у Преображенні Старий і Новий Заповіт з’єднані воєдино в образах Мойсея та Іллі.
Ісус бере з собою трьох улюблених учнів – Петра, Якова та Івана і піднімається на високу гору (Тавор). Тут Його обличчя стає сяючим, як сонце, а Його одяг стає білим, як світло. Біля Нього з’являються Мойсей та Ілля, які розмовляють з Ним. Троє учнів, сповнені страху, падають на землю. Тільки Петро намагається щось сказати, він почувається збентеженим і каже, що добре їм там бути, і що він хоче звести три намети – для Ісуса та пророків. Згори спускається хмара і немовби хоче поглинути їх. І знову згори ми чуємо голос Бога Отця, як було це в Йордані під час Хрещення, який промовляє: «Це Син Мій Улюблений: Його слухайте!». В обох епізодах відбувається Об’явлення Триєдиного Бога!
Однак преображення відбувається в контексті боротьби двох складових макрокосмосу (всесвіту) і мікрокосмосу (людського організму). У макрокосмосі йде боротьба світла з темрявою, а в мікрокосмосі – надії зі страхом.
Після першого гріхопадіння світ поглинутий темрявою, несправедливістю й терпіннями. Усе це неодноразово призводить людину до нечуваних страхів. Христос, маючи повноцінну людську природу, та знаючи вже про неминучі скорі страсті і розп’яття, теж опиняється в темряві й страху. Але, з іншого боку, його Божественна природа має звернений погляд на небо до свого Отця. І це перемінює як тіло, так і духовну складову. Христос преображається, на зміну ночі приходить день, сходить неймовірне світло, яке дає надію.
Це та сама драма боротьби двох складових (світло – ніч, страх – надія), що постійно проявляється у світі, торкаючись кожної людини. Христос дає відповідь на цю людську драму. Його Тіло осяяне світлом. Світло стає видимим символом втаємниченої Божественної реальності.
На Тавор Він взяв із собою учнів. Учні хотіли б залишитися там, але спочатку вони теж повинні преобразитися. Для цього вони спускаються, щоб піднятися на іншу гору – Голгофу. Так само і християни запрошені піднятися на гору, преобразитися разом із Христом, зануритися у світлу хмару.
Господь запрошує Апостолів, а разом з ними і усіх нас до участі в Преображенні, до участі в тій красі, яку осягає людська природа в єдності з Богом: добре нам тут бути. Для того, щоб ми осягнули та досвідчили Преображення, сам Господь замешкав у нашому наметі, зійшов до наших низин, щоб ми могли зійти на Його гору!
Він поруч, Він «з нами Бог», Який допомагає нам боротися з кожним злом, допомагає нам преображати себе і світ на краще. Тому ті, що сьогодні бомблять наші намети, бомблять і Його намет. І хоч у цій боротьбі темрява постійно нашіптує нам, що ми неначе покарані, і немає нам надії. То все одно завжди перемагає Світло, яке промовляє нам: «Ти син мій улюблений, ти все зможеш. Просто в цій боротьбі вхопися міцно за мою руку всіма твоїми силами, і я визволю тебе від усього зла, пригнобленого, але дорогого мені сина»!
Інколи боротьба між темрявою і Світлом буває такою сильною, що ті, хто борються зі злом, здатні покласти своє земне життя на вівтар справедливості заради любові до ближніх своїх. Через біль розлуки ми оплакуємо їх, але навіть у цій важкій драмі Ангел Світла промовляє нам, що вони вже вище за Тавор, вони там, де сяє Світло лиця Небесного Отця!
І всі ми, що мандруємо на цій земній «долині сліз», кожного разу, коли боремось із власними гріхами і зі злом, що панує у світі, преображаємося, освітлюючи наш внутрішній світ неймовірним Таворським сяйвом.
Пригадаймо місце, ситуацію в житті, коли ми глибоко пережили Боже прощення, любов і милосердя. У когось це траплялося в сповідальниці, у когось – під час прощі, а ще в когось просто під час щоденної молитви чи іспиту сумління.
Пригадали? І що ви тоді сказали у своїй душі? – Ох, як мені зараз добре! – Яка благодать! Хочеться бути тут вічно! – О, Боже, яка краса! Який душевний спокій!
Чи це не було те ж саме, що пережив святий Петро? Насправді ці хвилини були досить короткими, а ми хотіли, щоб вони були вічними… Головне, щоб було бажання, і ці хвилини стануть вічними. Але це буде у Раю! А тим часом ми запрошені Христом шукати Царство Боже та його справедливість уже тут, на землі!
Зрозумівши це, ми можемо розбивати намети: ми дійшли до Світла вже тут, на землі, і там, колись у Раю!
о. Іван Стефурак,
головний редактор.
