У 2022–2023 роках Україна вшановує 90-ті роковини Голодомору-геноциду. Щороку в четверту суботу листопада вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2022-му пам’ятна дата припадає на 26 листопада.
Цю скорботну дату ми згадуємо сьогодні в реаліях нової боротьби за виживання української нації. Через 90 років після вчинення Голодомору-геноциду на теренах України росія вчиняє новий геноцид – війною. Сьогодні увесь світ є свідком того, що не покараний злочин не те, що повторюється, він просто триває… Немає жодного сумніву в тому, що за чисельністю жертв СРСР був головним злочинцем світової історії. Серед злочинів комуністичного режиму: Голодомор 1932-1933 рр., масові штучні голоди 1921-1923, 1946-1947 рр., масові репресії та депортації, величезна кількість концентраційних таборів та інше. Але совєтські злочинці так і не опинилися на лаві підсудних… Тому то сучасна росія лише активно продовжила цей список… І методи новітнього путінського режиму мало чим відрізняються від сталінських: вбивства, зґвалтування, терор голодом і холодом, залякування, депортації. У всьому цьому, що може запропонувати «рускій мір» – донесхочу переконалися Придністров’я, Чечня, Грузія, Сирія та особливо Україна… Совєтсько-рашистський терор повсюди, куди приходить, абсолютно діє за тою ж самою логікою: геноцид і абсолютне підкорення собі тих, хто виживе…
І насправді, немає значення, сталін це, чи путін – вони є лише уособленням мас, які підтримують кровавих деспотів, бо їм подобається терор і серійні масові вбивства… Тож в ім’я справедливості зло має бути покаране і «дерашизоване».
Пригадаймо, ще буквально недавно рашистські війська представляли себе в Херсоні як «визвалітєлі», які тут «навсєгда», а вже сьогодні обстрілюють його, як і решту регіонів України. А головний рупор-пропагандист кремля «таваріщ» пєсков 17 листопада навіть не посоромився на увесь світ заявити про те, що знищення української критичної інфраструктури з боку росії є наслідком «небажання української сторони виходити на переговори». Вам це нічого не нагадує ?
Не потрібно повертатися в дуже далеке минуле. Достатньо пригадати лише початок недалекого лютого 2016 року… В Сирії в наслідок наступальної операції з боку російської авіації у провінції Алеппо близько 40 тисяч людей залишили свої домівки та втекли у бік закритого турецького кордону. І саме в такому путінському стилі Сирійську опозицію змушували до переговорів…
Сьогодні голоси мільйонів закатованих жертв як в Україні, так і в інших країнах, де ступив рашистський чобіт, волають до неба, благаючи про відновлення справедливості.
Тому то в умовах повномасштабної війни цьогорічне вшанування пам’яті жертв проходитиме під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо».
Адже саме історична пам’ять про минуле є запорукою кращого майбутнього. Лише в єдності є сила народу, яка вже дуже скоро приведе нас до перемоги!
Нажаль, 90 років тому, коли Україна втратила свою державність, світ дозволив мільйонам людей загинути від рук совєтського тирана. Але сьогодні, навіть 90 років опісля, світ все ще може виправити цю помилку – визнати Голодомор геноцидом, відновивши, таким чином, справедливість і пам’ять про мільйони жертв Голодомору, та ще більше підтримавши Україну в сьогоднішній боротьбі проти сучасного геноциду!
А нам, українцям, розкиданим по всьому світі, слід докласти усіх зусиль, щоб геноциди більше не повторювалися, доносячи правду про Голодомор. А ще не важливо, де б ми не були, засвітімо вже цієї суботи, 26 листопада, о 16.00 «свічку пам’яті» у наших вікнах як вияв скорботи, помолившись як за загиблими, так і за перемогу України.
о. Іван СТЕФУРАК
головний редактор
Молитва з Голодомору
«О Господи! Твої всі небеса,
І вся земля, і ми, і хліб, і душі.
Але пітьмою вкрилася земля,
Яка ніяк з країв наших не рушить.
Ти бачиш світ й народ наш повсякчас.
Підносимо аж до небес благання:
Священний хліб з молитви «Отче наш»
Забрали… Якимсь дивним покаранням…
І виривали зернята із рук
Малих дітей, голодних, що ледь дишуть…
О Боже! Вже не витримало мук
Чимало… В їх дворах тепер лиш тиша….
Ти бачиш, Боже сльози матерів,
Які налили чашу вже до неба…
Саджають вже за п’ять лиш колосків…
А нам хоч їх би… Більше і не треба…
Село вмирає… Бачив Ти дітей,
Що напівмертві падають під тином?
Їм зернятко – немов з небес елей…
Прости за все нас, неньку – Україну,
Прости усіх… Не віднімай життя…
Які ж худі ті материнські руки….
Вже завтра і не втримають дитя…
Та що дитя… Малі худенькі муки…
А їх за що? Не бачили іще
Вони ні світу, ні добра, ні волі,
Ні правди… Скільки їх щодня везе
Та бричка… І скидає десь на полі…
Катам нашим прощення я прошу.
Прости, як нам, їм всі гріхи злостиві.
Ось знову посилаєш нам дощу…
Чи той це дощ, який всі біди змиє?
А ще уклінно дякую щодня,
Що ще живу. Ще дай, прошу, нам віку,
Всій Україні, що твоє дитя
З Голодомору крил.
Амінь. Навіки.»
Оля Стасюк
