У селі Дубівці є єдина на Прикарпатті вулиця, названа на честь річки, де хрестився Спаситель.
Напередодні свята Богоявлення Господнього, яке в нас часто називають Йордан (за назвою вищезгаданої річки, на якій відбулося Хрещення Ісуса та Об’явлення Його Сином Божим), ми дізналися про минуле та сьогодення вулиці й села.
Про те, що є така вулиця, я дізналася із допису у соцмережах. Отець Олег Каськів – парох дубівецького храму Різдва Пресвятої Богородиці, митрофорний протоієрей, професор, ректор Івано-Франківської академії Івана Золотоустого – дякував мешканцям вулиці Йорданської за гарну коляду, бажав їм здоров’я, Божого благословення і мирного неба над головою. Мене одразу зацікавила назва вулиці і я написала отцеві ректорові та ще раз запитала, чи справді вулиця називається «Йорданська».
«Авжеж», — відповів отець Каськів та додав, що про її історію найкраще може розповісти пан Михайло Мацькевич, начальник відділу кадрової, правової та мобілізаційної роботи Дубовецької сільської ради,місцевий краєзнавець, автор книжки про історію села.
«Вулиця Йорданська була однією з центральних у селі, — каже пан Мацькевич. — Вона сусідить із вулицями Січових Стрільців, Галицькою та Дністровською. На вулиці понад 40 хат».
Щодо цікавої назви вулиці, то за часів радянської ворожої влади вона називалася Гагаріна. Але у проміжку з 1992 до 1994 року її перейменували. Чому в проміжку? Бо точної дати перейменування Михайло Мацькевич наразі не знайшов. Рішення виконавчого комітету сільради про перейменування, на жаль, не збереглися. Аби дізнатися, коли було прийнято таке рішення, дубівецький краєзнавець планує подавати запит в обласний архів.
«Про саму назву є така історія, — мовить пан Михайло. — Ще в листопаді 1989 року місцеві мешканці, учасники РУХу, насипали символічну могилу Січовим Стрільцям, яку освятив нині світлої пам’яті владика Миколай Сімкайло, який на той час був ще священником. На місцевій сільській раді вивісили український національний синьо-жовтий стяг. Майже всі активісти РУХу були учасниками церковної «двадцятки» храму Різдва Пресвятої Богородиці. Згодом рухівці та й інші жителі села після проголошення Незалежності України не хотіли, аби в Дубівцях були пережитки радянської минувшини. Отож люди виступили з ініціативою перейменування вулиці Гагаріна на Йорданська. Така цікава назва «знайшлася» тому, що це єдина в селі вулиця, що веде з храму просто до річки Дністер. Цієї вулицею на свято Богоявлення священники з процесіями ходять до річки святити воду. Згодом з цієї вулиці розпочинають обходи будинків селян зі свяченою водою.
Краєзнавець зазначає, що свято Богоявлення у Дубівцях відбувається дуже урочисто. Зранку всі люди йдуть на святкову Літургію, згодом священник освячує воду в храмі або біля святині. Люди несуть з дому воду з криниць у банках та дзбанках, прикрашених сухоцвітами, стрічками, колосками. У воду обов’язково кидають гілочку пахучого базиліку (васильку). Далі всі йдуть з процесією до Дністра. Якщо морозна погода, то вирізають ополонку і льодовий хрест, якщо погода тепла, як протягом останніх кілька років, то просто священник освячує воду в річці, спускаючись до водойми спеціально зробленими до свята сходами.
Цікавою є три версії щодо походження самої назви села. Так, за першою версією, Дубівці – від назви дерева, бо, вочевидь, тут було багато дубових лісів. У львівських архівах зберігається легенда, яку хтось записав, що на території села Дубівців росли такі ліси. І під час одного з ворожих нападів якийсь чоловік, утікаючи від ворогів, заховався в цьому лісі в дуплі старого дуба й так урятувався від загибелі. Оскільки була близько річка, то він вирішив оселитися тут. Згодом цей чоловік завів сім’ю і дав початок новій оселі, назвавши її Дубівцями. За другою версією, Дубівці називають так, тому що його осадником чи власником поселення був чоловік з давньоукраїнським дохристиянським ім’ям Дуб.
За третьою: у місцині, де зараз село, споруджували човни для князів, що ходили Дністром до Чорного моря. У давнину такі судна називались «дуби». У Дубівцях було дуже зручно будувати такі човни для торгівлі, бо до древнього Галича була невелика відстань — 4 кілометри. Ще й селом протікали так звані «рукави» Дністра, якими можна було сплавити одразу кілька «дубів» до Галича. Згодом ці «рукави» осушили.
Перша письмова згадка про село датується 1419 роком.
Сабіна РУЖИЦЬКА
