Довіра українців до Церкви падає, а до Збройних сил України, силових структур, президента України, волонтерських організацій, та засобів масової інформації зростає. Такі дані всеукраїнського опитування нещодавно оприлюднив Київський міжнародний інститут соціології (КМІС).
Станом на 2023 рік менше половини українців вважають Церкву моральним авторитетом. За даними опитування, довіра до Церкви знизилась з 51% до 44%.
У той самий час результати соціологічного опитування, що проводилося соціологічною службою Центру Разумкова з 22 лютого по 1 березня 2023 року в рамках проєкту Програми MATRA, що фінансується Посольством Королівства Нідерландів в Україні, демонструють інші показники. Тут довіра до такого інституту суспільства як Церква досягає 70%. Серед державних та суспільних інститутів найчастіше довіра висловлюється до Збройних Сил України (їм довіряють 96% опитаних), волонтерських організацій (88%), добровольчих загонів (87%), Національної гвардії України (86%), Державної служби з надзвичайних ситуацій (85%), Президента України (83%), Державної прикордонної служби (82%), Міністерства оборони України (78%), Служби безпеки України (74%), Національної поліції (71,5%), Церкви (70%).
Якщо бути відвертим, то насправді варто відзначити, що узагальнений відсоток довіри до Церкви, як морального авторитету, за період від 2010 р. поступово йде на спад!
Однак, якщо ґрунтовніше проаналізувати методологію цих досліджень, то коефіцієнт похибки може сягати нечуваних і неприпустимих для самої ж соціології цифр… Тому, щоб зрозуміти тенденцію спаду, потрібно глибше розшифрувати як методологію опитування, так і самі результати досліджень. Отож, зазвичай зазначені опитування проводяться методом face-to-face на всіх підконтрольних Україні територіях. А структура відбору респондентів відтворює демографічну структуру дорослого населення територій. Теоретична похибка таких методів опитування не повинна перевищувати 2,5%.
Однак, якщо проаналізувати узагальнені запитання, то вони абсолютно не можуть віддзеркалити українських реалій… Питання на кшталт «Якою мірою Ви довіряєте соціальним інститутам?», серед яких в одній графі є Церква, могло б доволі об’єктивно спрацювати в сусідній Польщі, Італії чи Іспанії, де абсолютно домінуючою на всій національній території країни є Католицька церква! Проте в таких мультирелігійних країнах як США чи Україна такий метод є далеко необ’єктивним! Хоча і з нього можна вивести деякі точніші дані.
У нас найбільш розвинута Греко-Католицька Церква на Заході України, сильною є ПЦУ в центрі і попри рік жахливої війни, на превелике диво, залишається домінуючим московський патріархат на Сході країни.
Якщо узагальнити соціологічні дослідження, які організовував Центр Разумкова за декілька останніх років, то ми побачимо приблизно таку картину.
Лише на Заході України більшість опитаних ставляться до Церкви як до морального авторитету – 64,9% (при 17,5% – ні). У Центрі ті, що так вважають, також переважають над тими, хто сказав ні – 42,9% і 34,3%. Натомість на Півдні та Сході України більшість не вважає Церкву моральним авторитетом: не вважає – 46,1% і 60,1% відповідно, вважає – 34% і 28,4% відповідно.
Отож, із заходом України все зрозуміло: хто, кому і що довіряє! Але якщо взяти до уваги всю національну територію, то на відміну від деяких країн, наприклад, як Греція чи Сербія, Україну однозначно важко назвати абсолютно православною країною, оскільки навіть саме православ’я у нас настільки подрібнене та поділене, що важко було б віднести до тієї самої категорії вірних ПЦУ та УПЦ (мп). Це абсолютно два різні духовно-ідеологічні світи…
Крім того, «багатомільйонна паства УПЦ (мп)» – це красиво розмальований міф, як і багато інших, якими цілими десятиліттями українцям задурманювали голови «добрі північні сусіди»!
Ось, наприклад, зверніть увагу на цікавий парадокс: 13 січня 2023 року на сайті Кабміну зареєстрували петицію «Не забороняти Українську православну церкву (мп)». Для її розгляду треба було зібрати 25 000 підписів. Мізер для організації, в якої «багатомільйонна паства», 12 000 парафій, понад 10 000 священників та майже 5000 ченців. Але поки петиція заледве зібрала необхідну кількість підписів, пройшло два місяці.
Пояснення може бути простим. Найімовірніше, «багатомільйонна паства» – це звичайна гіпербола, традиційна для пишної московської риторики. Реальна кількість парафіян тієї чи іншої релігійної конфесії в Україні досі не досліджена. Всі опитування лише додають питань, показуючи кількість прихильників і симпатиків конфесій, а не адептів.
Ну і якщо повернемося до УГКЦ, яка успішно веде свою душпастирську діяльність не лише на заході країни (хоча тут вона й насправді абсолютно домінуюча), але і в центрі та на сході України, то ще варто зазначити, що вона присутня в понад 60 країнах всієї земної кулі.
У нещодавньому Всецерковному форумі, що проходив у режимі онлайн, взяли участь понад 130 делегатів разом зі своїми єпископами з усього світу. На ньому було презентовано душпастирський план УГКЦ до 2030 року та душпастирську програму, яка направлена на зцілення ран війни. Крім того, було представлено діяльність УГКЦ в першій фазі повномасштабної війни. Практично кожна парафія УГКЦ стала доволі потужним волонтерським центром по наданню допомоги як переміщеним особам, так і тим, які залишилися в прифронтових зонах чи навіть у зонах бойових дій. І якщо сьогодні, на щастя, є така велика довіра як до ЗСУ, так і до волонтерських організацій, то УГКЦ за рік цієї війни, попри свою основну душпастирську діяльність, стала потужним волонтерським центром, консолідованим також із ЗСУ!
Тож нехай нас не лякають жодні соціологічні дослідження, які однозначно потребують ґрунтовного доопрацювання! Просто робімо кожен на своєму рівні все, що можемо, і «все буде Україна», в якій процвітатимуть ті церкви, котрі насправді є з народом, проповідуючи конкретними вчинками милосердного Бога, Який завжди перемагає над злом!
Саме до цього закликав українців Блаженніший Святослав на завершення зазначеного форуму: «Україна була, є і буде. Наша Церква була, є і буде душею України, її народу. Дякую за ваше свідчення, за почуття, які ви тут вилили, за ваші емоції, за ту колосальну працю, яку зробили і робите. Ми віримо, що життя сильніше за смерть, а правда завжди перемагає. Перемога України кується на наших очах».
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
