Цьогоріч наша УГКЦ вшановує 400-річчя відходу до вічності святого священномученика Йосафата Кунцевича, архієпископа Полоцького. На його честь названо десятки церков в Україні, Канаді, США, Бразилії.
Наша розповідь сьогодні про храм у м. Коломия, який першим після відновлення Незалежності України, в 1991 році, назвали іменем священномученика Йосафата. Нині церква — окраса прикарпатського міста. І сама будівля, і парафія мають давню цікаву історію.
«Наш храм розташований у приміщенні колишнього барокового костелу Діви Марії, що був збудований ще в 1726 році за проєктом відомого на той час архітектора Бернарда Меретина, який спроєктував собор святого Юра у Львові, — розповідає отець Володимир Касіян, парох церкви. — У 1830-му році під час пожежі костел вигорів. Його відбудували, але зі змінами ззовні та у самому приміщенні».
У костелі знаходився чудотворний образ Коломийської Божої Матері. Під час радянської окупації, в 1946 році, аби вберегти образ від знищення, святиню вивезли до Польщі, і зараз він знаходиться у містечку Скомельня-Чарна, поблизу Кракова.
В тому ж 1946-ому році костел зачинили, а в його приміщенні у різні часи були: військова частина, майстерні, професійне училище, клуб. Приміщення святині руйнували, перебудовували, солдати розбили дзвіницю, знищили огорожу, замурували підземелля, в яких були поховані знані та поважні жителі містечка. Згодом у приміщенні був один з найбільших на кілька районів Прикарпаття магазин товарів для дітей «Каштан».
«Я – корінний коломиянин, – продовжує отець Володимир. — Навчався у місцевій школі №1, що була навпроти «Каштану». І коли я дивився на будівлю, то одразу було зрозуміло, що там колись була святиня».
Отець Касіян ще в юнацькі роки відчув покликання стати священником, навчався підпільно у світлої пам’яті Владики Софрона Дмитерка та професора Ієроніма Тимчука. У 1990-му році він прийняв ієрейські свячення і отця Володимира призначили катехитом у церкві св. Архистратига Михаїла.
«Я прослужив рік і ревно молився, аби той «магазин» знову став храмом, — пригадує душпастир. — З цією думкою я звернувся до тоді вже демократичної влади. Я сказав, що у приміщенні дитячого магазину, де колись був храм, можна зробити «дитячу» церкву, куди б ходили діти та молодь. Мене підтримали, сказали, що духовне виховання дуже важливе в молодій Українській державі».
На одній із сесій міської ради додали, що треба виховувати дітей у християнському дусі, бо комуністи забороняли релігію. І в 1991-му році приміщення передали греко-католицькій громаді. Отець Володимир пригадує, що в переданому приміщенні ще були вітрини, а на стінах — намальовані піонери. Отож священник зі своїми знайомими взявся до роботи.
Так його батько разом з юнаками, нині професором-істориком Іваном Монолатієм збивали сокирами ці горе-малюнки, штукатурили стіни. Для нової церкви отець Петро Чиборак дав із церкви св. Арх. Михаїла іконостас, зроблений у гуцульському стилі. А отець Володимир (за фахом – художник, навчався у Косові), коли побачив цей іконостас, то вирішив, що церкву треба буде також відновити у первозданному вигляді.
З вибором найменування храму теж є цікава історія.
Отець Касіян розповідає, що одного разу на горищі Михайлівської церкви він знайшов зображення якогось… чоловіка. Чи це була ікона, чи просто портрет, молодий священник не знав. І тому запитав старших отців, хто це. Йому сказали, що це — святий священномученик Йосафат Кунцевич.
«На превеликий сором, я не знав про нього нічого, тому почав шукати інформацію, – мовить душпастир. — Це було непросто, адже тоді ще не було інтернету та й навіть книг, в яких можна би було прочитати про нього. Довелося шукати. Так я по зернятку, по слову збирав відомості. А коли дізнався більше, то зрозумів велич цього святого в історії УГКЦ, в історії України, був подивований його мудрістю, жертовністю. Згодом вирішив, що нову церкву треба назвати його іменем».
1 грудня 1991 року Владика Софрон Дмитерко освятив храм. А професор Ієронім Тимчук передав отцю Володимиру частинку мощей святого Йосафата, які донині зберігаються в святині.
… «Спочатку на Богослужіння приходили 3-5 пань старшого віку, але з Божою допомогою з кожним днем та тижнем парафія зростала», — продовжує отець Касіян.
З 1993 по 1996 роки проводився розпис церкви, який здійснював художник Іван Галашин. Богослужіння відправлялися в каплиці. Щоб підтримати нову парафію, блаженної пам’яті владика Павло Василик допоміг з розписом церкви та виготовленням престолу. Також допомагав і владика Софрон Дмитерко.
Протягом 1996-1999 років було відновлено зруйнований фронтон, покрівлю церкви та установлено над храмом хрест. У 2002 році на фронтоні храму встановлено величну скульптуру святого Йосафата – роботу скульптора Тараса Галашина. У храм почали ходити багато дітей і молоді, створилися хори.
Зараз при церкві є дорослий та дитячий хори, вівтарна дружина, спільноти «Матері в молитві», «Апостольство молитви», «Марійська дружина», «Лицарі Колумба». У церкві є частинки мощей святого Василія Великого, Миколая Чудотворця, святого священномученика Йосафата Полоцького та вівтар Рити Кашійської, на якому є ікона, статуя та частинка одягу святої.
Біля церкви є унікальна дзвіниця з карильйоном на 51 дзвін, яку освятили в липні 2019-го за участю Патріарха Святослава. Дзвіниця стала подарунком Коломиї від Благодійного фонду «Покуття» з ініціативи нині, на жаль, покійного Андрія Іванчука. Так Коломия стала третім містом в Україні, де є карильйон. Дзвони на спеціальне замовлення вилили у відомій нідерландській компанії, у місті Астен. Найменший дзвін важить 5 кг, найбільший – близько пів тонни. Дзвони виготовлені на 80 відсотків з бронзи, решта – олово з різними домішками. Щодня о 12.00 карильйон грає Гимн України.
Сабіна РУЖИЦЬКА
