6 серпня наша УГКЦ відзначила свято Переображення Господнього, яке здавна в Україні називають Спаса.
У двох селах на Прикарпатті щодня згадують… Cпаса. І не тому, що там якась особлива атмосфера цього літнього свята, хоча люди тут добрі йпобожні, а тому, що своєю назвою вони нагадують про величну подію Переображення Сина Божого.
Одне село є у Коломийському, а друге — у Калуському районах. Про останнє, яке колись було у складі Рожнятівського району, а нині є центром однойменної, Спаської, громади, розповідаємо на сторінках нашого часопису.
«Уперше документально наше село згадується 28 квітня 1462 року. Про це написано в документі «Akty grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego», – розповідає місцева краєзнавиця Оксана Дзудзило. — Наразі є декілька історій про походження назви села. Так кажуть, що у Спасі є урочище Підмонастир і назва поселення утворена від найменування колишнього монастиря Святого Спаса».
Друга версія походження назви є така: люди, які мали свої оселі на вже згаданому пагорбі, втікаючи від турецько-татарських поневолювачів, знайшли прихисток, тобто «спаслися» у долині під горою. Так виникла назва «Спас». А ще є народний переказ, що поблизу села на свято Преображення (Спаса) відбулася велика переможна битва з татарами.
За словами пані Оксани, історичними цікавинками села є те, що його торкнулася національно-визвольна боротьба під проводом Богдана Хмельницького. Також відомі легенди про перебування у цих краях знаного месника Олекси Довбуша. А в останній чверті XVIII сторіччя села Спас, Луги, Підсухи, Погорілець належали до церковних земель римо-католицької капітули в Перемишлі у Стрийському циркулі (за адміністративними нормами того часу — авт.) У другій половині ХІХ сторіччя у Спасі виникають різні українські національні організації і товариства, діють культурно-просвітницькі та економічні осередки організацій і товариств. У 1920–1930-х роках тут була читальна «Просвіти», гурток Малопольського сільськогосподарського товариства земельного, основною метою якого було об’єднати зусилля для підвищення фермерського і лісового господарства жителів краю. 16 грудня 1928-го в селі створили Добровільне товариство пожежної охорони.
Минали роки… Прогриміла страшною бурею над селом Друга світова війна. Пані Дзудзило зазначає, що за роки фашистської окупації 97 спасівчан забрали до Німеччини на примусові роботи. До речі, попри окупацію, в селі функціонували осередок Українського освітнього товариства та «Січі», які займалися культурно-просвітницькою роботою та національно-патріотичним вихованням української молоді.
29 липня – 6 серпня 1944 року Рожнятівський район Станіславської області взяли під контроль радянські окупанти. «Великою бідою для села Спас стала «примусово-добровільна» колективізація, — продовжує краєзнавиця. — Якщо в час «перших совітів» (1939–1941 рр.) у селі були звичайні селянські господарства, то влітку 1944 року радянське керівництво почало все «усуспільнювати». Також почалися переслідування, арешти та виселення місцевих жителів. Вивезення цілих родин було зумовлене з попереднім арештом когось у родині, який співпрацював з ОУН-УПА, або ж через те, що хтось із сім’ї відмовлявся під час загальної військової мобілізації йти в Червону армію».
У 1951 році розпочалося примусове виселення спасівчан на Південь України. Хтось там так і залишився, а хтось повернувся на рідні землі.
Щодо релігійно-церковного життя у селі, то варто згадати монастир, який, як уже зазначала пані Оксана, знаходився в урочищі «Підмонастир». На жаль, документальних підтверджень існування монастиря наразі не виявлено.
У селі нині є два греко-католицькі храми: церква святого Миколая та Преображення.
«У заяві членів парафіяльного управління села Спас від 2 вересня 1959 року сказано, що церква св. Миколая збудована у 1886 році, – каже пані Дзудзило. – Проте у праці світлої пам’яті отця Дмитра Блажейовського можна прочитати, що храм освячено в 1836 році. Її філіалами були церкви у селах Погорілець, Підсухи та Луги. Але скажу більше: на карті австрійського картографа Фрідріха фон Міга, виданої у 1779-1782 рр., що зберігається в австрійському військовому архіві у Відні, вже бачимо церкву. Тому, найімовірніше вона була в селі до ХVIII cторіччя».
З 1732 до 1772 років у верхній частині села тривало будівництво церкви Преображення Господнього. У праці отця Блажейовського вказується, що це був дерев’яний храм. Під час Першої світової війни церква була частково пошкоджена. У радянський період, а саме у 1960-их церкву Преображення закрили, а згодом і… розібрали. Ті речі, що залишилися, перенесли до церкви святого Миколая.
На зорі відновлення незалежності України старий храм Миколая вже не задовольняв потреби вірян, тому в Спасі вирішили будувати нову церкву. Фундамент освятили у 1991 році. Будова тривала шість років. Освячення храму відбулося за благословенням Владики Софрона Мудрого 19 серпня 1997 року.
«У нас жива добра і діяльна парафія, — каже отець Павло Паталій, парох церкви Преображення. — Маємо чудову спільноту «Матері в молитві». До храму постійно приходить молодь, щосуботи є катехизація та заняття з дітьми і молоддю. При парафії працює катехитка, яка готує дітей до Першого Причастя. Влітку проводимо дитячі християнські табори».
Разом зі священником парафіяни храму Преображення бувають на різних прощах. Так їздили у Меджугор’є, Зарваницю, Гошів. Не забувають у селі і про стару церкву святого Миколая. Там служать заупокійні Літургії.
У час повномасштабного російського вторгнення парафіяни разом з представниками влади, працівниками освіти, культури однією громадою допомагають нашим захисникам. Так отець Павло оголошував збір потрібних речей, їжі, одягу. Люди зносили все в місцевий будинок культури. На свято Преображення у селі колись відбувалися великі гучні святкування, а тепер люди моляться за мир і за наших захисників.
Сабіна РУЖИЦЬКА
