4 вересня 1985 року, в карцері мордовського табору для політв’язнів загинув Василь Стус — достойний син України, поет, прозаїк, літературознавець, людина широких інтересів, борець з радянською тоталітарною машиною. Один з найактивніших учасників українського культурного руху шістдесятників. В цей день ми вирішили перечитати “Листи до сина” Василя Стуса, і зібрати мудрі, щирі батьківські поради, які поет адресував своєму синові Дмитру у період ув’язнення 1972-1985 років.
Василь Стус
“Дорогий сину, таткові не легко нині, може, не скоро вдасться і звидітися. Отож – рости добрим козаком, чесним і правдивим, не потурай злу і знай, що Твій батько віддавав усе своє життя, аби людям жилося краще – всім людям на всій землі.”
“Завжди прагни бути справжньою людиною. Давай зробимо так: я і далі робитиму, щоб Ти пишався своїм батьком, а Ти роби так, аби татко пишався Тобою. Звичайно, Тобі буде жити не мед – от як татові. Але ніхто не скаже, що Ти когось скривдив, комусь не допоміг у біді, когось не вирятував із нещастя.”
“Тобі треба буде розум, аби Ти швидше збагнув, де справжні люди, а де погані. Отже, добре вчись.”
“Через 6 років Ти станеш дорослим. Думаєш – це так багато – 6 років? Дуже мало! Що в Твої роки набувають за годину, потім не набудуть і за день.”
“Візьми собі за правило: завше бути справедливим, спокійним, розважливим, мужнім. Вироби в собі свого суддю – аби міг сам себе сварити, коли що не так учинив.”
“Вчи англійську мову – разів у 5 вивчай більше слів, ніж дають у школі.”
“Вчись помалу працювати. Життя – важке. Праця – теж. Але ми – чоловіки. Ми народжені долати труднощі. І чим краще вміємо це робити – тим більше заслуговуємо зватися чоловіками.”
Василь Стус під час ув’язнанення
“Поразка – це не тільки біда. Це ще й благо, добро. Вся суть у тому, як сам поставишся до неї. З мого погляду: технікум та ще й такий – то не велике щастя. Але: освіченому треба бути. Освіта – це вид гігієни. Письмо з помилками – то як невмиті руки чи зуби. Поразка мусить стимулювати на чергову перемогу – це логіка сильних. У поразці попускають руки – лише слабкі. Освіта потрібна людині не для іспиту і вступу до технікуму, а для неї самої. Ти повинен бути освіченою людиною. Бо теперішня людина – тільки освічена. Людина – це обов’язок, а не титул (народився – і вже людина).”
“Чиста, світла душа – то запорука людського здоров’я. І завжди приємно було згадати все, що ти зробив доброго. Бо тільки добре вводить нас у коло інших людей, робить їх братами, а не просто сусідами.”
“Стеж за своїм тілом. Для цього слід займатися делікатним спортом (найкраще – спортивна гімнастика). Вчися зграбно ходити, вчись танцювати. Ходи з мамою в концерти – привчайся до музики – не тільки естрадної, а й класичної, народної.
Не намагайся читати багато: намагайся старанно всотати в себе прочитане. Для цього: не читай дурниць, а – класику. Вчись розуміти поезію, малярство, архітектуру, красу будь-якої роботи і ремесла. Учись гарно їсти, пити, дихати, дивитися, слухати, мріяти, копати, лежати.”
“Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати”.
“Світ занадто великий і, щоб більше про нього знати, треба цікавитися багатьма речами.”
“Я вже Тобі радив, сину – вести щоденник? Веди його. Це виробляє стиль, спонукає до глибшого думання. Нехай це буде щоденник Твоїх почувань, емоцій, думок. У ньому Ти ніби стаєш жити в двох особах: той – що живе, і той, що спостерігає за собою.”
“Ось так і треба жити. Отак і триматися, виборюючи самого себе з лінощів, бездіяльності, безінтересу і т.д. Учися жити – то високе мистецтво, якого чимало людей так і не навчилося, хоч прожили життя.”
