В український прокат 31 жовтня вийшла історична драма “БожеВільні” режисера Дениса Тарасова. Це перший художній фільм про радянську каральну психіатрію. Головний герой Андрій Довженко (Костянтин Темляк) отримує за любов до забороненої в СРСР західної рок-музики клеймо “антирадянський елемент” і потрапляє до психлікарні з діагнозом, якого не існувало ніде у світі — “млявоплинна шизофренія”. 16 листопада на україно-болгарському кінофестивалі ОКО — International Ethnographic Film Festival фільм Дениса Тарасова отримав головну нагороду в повнометражному конкурсі — OKO GLOBAL. Про стрічку розповідають режисер Денис Тарасов та акторка Ірма Вітовська в інтерв’ю Лізі Цареградській на Радіо Культура.
Кадр з фільму “БожеВільні”. Film.UA
Події фільму розгортаються в 1970-х роках. Це історія про хлопця Андрія, який через любов до забороненої в Радянському Союзі музики потрапляє до спеціалізованої психіатричної лікарні. Пане Денисе, чому вас як режисера зацікавила ця тема? Я б не сказала, що вона лежить на поверхні.
Денис Тарасов:
Ця тема зовсім не лежить на поверхні. Але у мене є старші товариші, які довго цією темою “хворіли” і дуже хотіли, щоб вона на поверхні з’явилася.
Авторка Ксенія Заставська дуже хотіла, щоб ця тема з’явилася в кіно, і вже давно написала сценарій “Межа забуття”. З цим сценарієм вона прийшла до моїх колег і друзів. Це продюсери Тарас Босак і Артем Кулюбаєв. Потім до співпраці ми залучили співпродюсерку Валерію Іваненко. І почали думати, як написати новий сценарій.
В сценарії, написаному Ксенією, була розкрита ця тема, але герой був людиною досить поважного віку. А мені, як молодому режисеру, було незрозуміло, як знімати про героя, якому вже за 55. Тому після довгих пошуків автора нового сценарію ми домовилися з крутим письменником і сценаристом Симором Гласенком. Він і став автором сценарію фільму “БожеВільні”. Ми зробили так, що головному герою стало набагато менше років. І мені одразу стало зрозуміло, як я можу працювати саме з цим віком.
Режисер Денис Тарасов. Facebook/Olexo Gladushevskyy
Що ви використовували у підготовці до цієї теми? Тема каральної психіатрії була тривалий час табуйована. Чи достатньо вам було джерел для її розуміння?
Денис Тарасов:
Джерел не так багато, тому що всі вони в архівах КДБ в Москві. Але завдяки інтернету, Google і нашому консультанту лікарю-психіатру, колишньому політв’язню та дисиденту Семену Глузману, ми знайшли певну кількість літератури, а також свідчення дисидентів. Є й закордонна література на цю тему. Тому ми поринули у цей світ, і Симор Гласенко купався там, як в океані. Завдяки багатьом свідченням самого Глузмана, який просидів років 10 по психлікарнях, ми мали багато матеріалу.
Пані Ірмо, ви зіграли роль керівниці відділу спеціалізованої лікарні. А чи ви готувалися до цієї ролі?
Ірма Вітовська:
Коли мені Денис запропонував цю роботу, я, на відміну від головного героя, якого зробили в сценарії молодшим, навпаки, запропонувала цю героїню зробити старшою. Мені була нецікава міська жінка повоєнного часу, сформована ідеологічно в радянській системі.
Акторка Ірма Вітовська. Фото: Ірма Вітовська-Ванца/Facebook
А чому нецікава?
Ірма Вітовська:
Мені здається, що ламати систему, коли ти був її апологетом і втрачав щось через неї, щось жертвував — це більш амплітудний вчинок, ніж людина, яка є продовженням цієї системи, склалася в більш безпечних умовах. Тобто вже є продуктом системи.
Тому я попросила додати в її долю Другу світову війну. Ця ідеологія для мене цікава, тому що я дуже контроверсійна в цій ситуації. Ми були абсолютно по інший бік окопів з цією жінкою. Але мені було цікаво її дослідити як продукт свого покоління, своєї точки народження, своєї ідеології, своєї віри, свого виховання. Я хотіла зрозуміти її природу.
Актор завжди намагається “перекроїти” героя на себе. І знайти адвокацію всім цим речам. Бо коли ти граєш, приміром, негідника, ти все одно його адвокатуєш. Адже це твій герой, ти його втілюєш. І ти маєш розуміти, чому він так вчиняє.
Ніхто не народжується поганим. На людину впливають обставини. Тоді вчинки моєї героїні стають для мене зрозумілішими. Тому я попросила змінити рік її народження: це вже не середина 1930-х років, а 1923 рік.
Коли починається Друга світова війна, моя героїня є молодою дівчиною. Ми ж знаємо, що робила радянська влада з людьми, котрі мали каліцтво внаслідок війни. Їх намагалися сховати подалі, і це теж є психіатрична історія. Логічно, що моя героїня в Другу світову війну могла вчитися біля старших медиків із контузіями. Цього немає у фільмі. Але актор, мені здається, повинен фундаментувати своє розуміння героя: знати дату народження, членів родини, звички.
Денисе, а це допомагає режисеру, коли акторка змінює свою героїню?
Ірма Вітовська:
Не всі режисери на це йдуть.
Денис Тарасов:
Коли це робиться нахабно, не допомагає. Але у випадку з інтелектуально досвідченою людиною, такою як Ірма Вітовська — так. Коли ми починаємо роботу, ми маємо домовитися на березі, яким буде персонаж. Є такий вислів, що актор має бути режисером своєї ролі.
Ірма Вітовська:
Архітектором…
Денис Тарасов:
Так, архітектором. Це дуже круто, коли актор у пошуку. Якщо він буде діяти тільки в запропонованих обставинах, які дає режисер, це буде просто голова, яка говорить. Кожен має залучатися і думати над тим, як йому краще втілити роль. Я думаю над тим, як мені краще зробити кіно, маючи візуальні та аудіорішення. Решта професіоналів пропонують те, що вони хочуть, у своїй царині. Це домовленість. Це синергія.
Ірма Вітовська:
Це дуже важливо — коли пропозиція береться до уваги. Адже це на користь фільму. Це не на користь мені, не на користь Денису. Від цього справді виграє історія.
І тепер це вже світоглядне питання нашої екзистенційної війни з Росією. Це питання подолання, знищення системи. Коли наша команда поїхала в тур із передпоказами, буквально за кілька днів до цього ми почули в новинах, що Російська Федерація офіційно повертає каральну психіатрію. Тобто наш фільм виходить не просто вчасно, а супервчасно. У Бога своя математика. Ми просто зробили все вчасно.
Допрем’єрний показ фільму “БожеВільні”. Фото надала Суспільному команда фільму
Фільм “БожеВільні” знімався у 2021 році?
Денис Тарасов:
Так, у 2021 році. Зйомки закінчилися за пів року до початку повномасштабного вторгнення.
В новинах доводилося чути, що подекуди обмежуються покази, десь взагалі скасовуються. І це попри те, що з 31 жовтня фільм побачили вже 15 000 глядачів.
І на сьогодні ми маємо вже 2 мільйони 400 тисяч гривень касових зборів. Але нам пишуть із багатьох регіонів України, що на восьмий день прокату фільм вже знімали деякі кінотеатри.
Чому це відбувається?
Денис Тарасов:
Ми зараз намагаємося з цим розібратися. Можливо, це і не дуже крутий старт як для кінопрокату. Але це теж немала сума, і попит на фільм є. Відгуки про фільм дуже круті. У нас були sold out, тобто повні розпродажі квитків.
А кінотеатри не мають зобов’язань, коли беруть фільм у прокат?
Денис Тарасов:
Це бізнес. Вони працюють самі на себе. Якщо захочуть, можуть все скасувати. Ми зараз ведемо переговори з кінотеатрами й просимо їх подовжити прокат. Цей фільм мають побачити глядачі. І його треба дивитися. Ми дуже переживаємо через те, що зараз відсотків на 60 зменшилася кількість залів. Нас почали ставити в дуже незручний час, переважно в першій половині дня, коли люди мало ходять у кіно.
Чи може бути причина в тому, що в стрічці знявся актор Роман Якимчук, який виїхав до Росії з початком повномасштабного вторгнення, зараз там живе і знімається з акторами, котрі підтримують війну?
Ірма Вітовська:
Ні, це не причина. Звісно, на неї можна давити. І це буде одна з версій. І зараз вона шириться. Але ні для нашої команди, ні для ринку, мені здається, це не причина. Цей актор виїхав після того, як ми зняли фільм. Нічого не було відчутно щодо його поглядів і світогляду. Він грає не головну, але визначну, ключову роль. Це не головний персонаж, але на ньому дуже багато замикається. Для фільму спеціально будувалася локація, зараз її немає. Тому ми не можемо перезняти ці сцени, як іноді нам радять. В такому випадку треба перезнімати весь фільм. Актор виїхав до вторгнення, і ми про це нічого не знали. Найбільше по нас це вдарило вже під час вторгнення — ми зрозуміли, що він виїхав, не повертається і мовчить.
З акторського складу “БожеВільних” нині воює п’ятеро людей, включно з головним героєм. Чи вартий один вчинок людини, яка виїхала до вторгнення, цілої картини, з команди якої люди на фронті?
Костянтин Темляк, котрий зіграв головну роль, вже має дуже багато успішних ролей в кіно. Він міг не йти на війну. Це його добровільний вчинок. Чому тепер картина, в яку він вклав свій великий ресурс і зробив розкішну роботу, має страждати через чийсь вчинок?! Ми не можемо проконтролювати колег, з якими колись працювали. Зрозуміло, що для нас це неприємна і брудна історія. Але ми не відповідаємо за людей. Їхні вчинки не можна передбачити. Я дуже прошу всіх не зациклюватися на цій особі.
Прес-концеренція команди фільму в Івано-Франківську. Суспільне Івано-Франківськ
“БожеВільні” — хороше, якісне жанрове кіно. Воно тільки набирає оберти, як починають знімати з прокату. На жаль, у нас немає коштів на велику промокампанію. Справді, багатьом зараз не до кіно. Є питання відсутності майданчиків у Запоріжжі, Харкові тощо. Вони не можуть стовідсотково функціонувати через велику кількість повітряних тривог. Це все треба враховувати.
Але є ще одна проблема. Велика частина глядачів вперто не хочуть дивитися українське кіно. Вони не бачили жодної найкращої стрічки останніх трьох років, але продовжують говорити, що хороших фільмів немає. Я дуже довго борюся з цим стереотипом.
