Нам вже довелося пережити стільки жахливих подій, що, здавалось би, нас нічого не повинно більше лякати. Проте у постійних нещастях навіть найсильніша людина починає боятися, відчуваючи себе приреченою на терпіння. В умовах війни й тривалих страждань у багатьох виникає питання: що ще гіршого має статися?
Останній рік, позначений не лише жахами третього року війни, але й міжнародними подіями, як-от вибори президента США, додав українцям нових переживань. «Що буде, якщо Трамп переможе?», — це питання тримало людей у напрузі. Чи припиниться підтримка України? Чи змусить новий президент укласти угоду з росією на її умовах? І ось, після виборів та інавгурації, 24 години «для миру», які обіцяв Дональд Трамп, минули, але мир не настав. Напруга тільки зростає…
Українське суспільство перебуває в стані постійного емоційного напруження. Люди бояться, що черговий удар по зовнішній політиці може стати фатальним. Але чи справді є підстави для таких вкрай надмірних страхів?
Насамперед не слід забувати, що американська політика має дуже важливу особливість — баланс сил між президентом і Конгресом. Навіть якщо президент висловлює спірні ідеї, демократична система США забезпечує контроль через двопалатний Конгрес, який часто стає балансуючим механізмом. Це означає, що жоден лідер не може одноосібно і абсолютно змінити курс зовнішньої політики.
Крім того, досвід першої каденції Трампа свідчить, що, попри суперечливі передвиборчі заяви, саме за його президентства Україна отримала оборонну зброю. Це нагадує нам про непередбачуваність історії: інколи там, де ми очікуємо найгіршого, приходять несподівані можливості.
Ця ситуація вкотре ставить перед нами духовне та моральне питання: чи покладаємо ми надмірні надії лише на зовнішню допомогу?
Третій рік війни оголив іншу гірку правду: у той час, як одні українці готові віддавати свої життя на фронті, інші наживаються на нечуваних корупційних схемах, байдужі до страждань народу… І це саме той фронт, в якому мав би бути мобілізований та вести боротьбу кожен українець, незважаючи на статус, вік чи стать, кожен на своєму рівні. Адже, чи не корупція прокладала і прокладає дорогу ворожим танкам? Корупція — це зброя, яка руйнує зсередини. Вона підточує довіру до влади різних рівнів, послаблює армію, демотивує суспільство й створює умови для проникнення ворога. Там, де замість справедливості панує жадібність, ворог знаходить відкриті двері. Без викорінення корупції неможливо досягти справжньої єдності й побудувати стійкий мир.
У цій ситуації варто би згадати біблійний приклад ізраїльського народу. Вони також опинялися в умовах постійних випробувань: між страхом, розбратом і поклонінням «золотому тельцю». Їхні невдачі були наслідком гріха, але покаяння та повернення до Божої справедливості робили їх сильнішими. Тільки тоді, коли народ об’єднувався у вірі та правді, Бог давав їм перемоги навіть над численнішими ворогами.
В умовах війни та міжнародних змін Бог, можливо, і нам посилає вкотре знаки. Він нагадує, що надія на мир має починатися з нашого внутрішнього відродження, з кожного окремого серця. Біблія вчить нас, що Бог завжди на боці тих, хто шукає правди й справедливості. Але справедливий мир не можна побудувати на компромісах із неправдою чи злом…
Мир — це не лише відсутність війни, а стан гармонії, який приходить через жертовність, співпрацю і віру. Для України це означає не лише вимагати змін від зовнішніх союзників, але й щодня працювати над змінами всередині країни.
Можливо, саме зараз, коли здається, що все стоїть на межі, Бог закликає нас до ще більшої єдності, віри та відповідальності. Як колись ізраїльський народ, ми не повинні впадати у відчай чи ремствування. Ми покликані й надалі молитися про справедливий мир, не погоджуючись на компроміси з неправдою. Волонтерити і відмовлятися від гріха корупції й байдужості, що розділяють суспільство. Довіряти Божій волі, розуміючи, що навіть у темні часи можливі нечувані зміни.
І найважливіше, нам варто пам’ятати: ні зовнішня політика, ні міжнародна допомога не принесуть миру, якщо ми самі не будемо працювати над його побудовою. Водночас демократія як система забезпечує баланс сил і дозволяє уникати фатальних помилок, навіть якщо окремі лідери викликають тривогу. І такий принцип мав би стати гарантом не лише в зовнішній політиці, але й всередині нашої країни.
Тож, затамувавши подих в очікуванні перших кроків нового президента США, ми маємо не лише чекати змін, але й стати їх рушійною силою всередині нашої країни, кожен на своєму рівні. І тоді мир, до якого ми так прагнемо, стане не лише чиєюсь обіцянкою, але й нами вибудуваною реальністю.
Господи, Ти – джерело правди й справедливості, почуй довготривалу молитву нашого народу, що прагне миру.
Дай нам силу долати страх і тривогу, об’єднай нас у вірі, надії та любові.
Навчи нас бути гідними захисниками своєї землі, пробуди в серцях справедливість і жертовність, зціли наші рани та зміцни нашу волю.
Благослови наших союзників на мудрі рішення, а ворогів наверни до покаяння.
Даруй нам мир, що сповнений Твоєї благодаті, і допоможи збудувати світ, де пануватиме правда, любов і милосердя.
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор