Більше тридцяти років праці подарував милуванській громаді отець Карл (Карло, Кароль) Гробельний. Це був ревний душпастир, який віддав багато праці й сил служінню людям. В жодному з довколишніх сіл немає такої книги, як у церкві Різдва Пресвятої Богородиці с. Милування, яку він вів, здійснюючи різні записи, зокрема хрещень, вінчань, поховань та інших важливих подій. Усі вони записані акуратно і ретельно.
Отець Карл Гробельний народився 13 квітня 1892 року у Маріямполі недалеко Галича. Його батько Іван був мельником, за національністю українець, а мати — полька. В таких сім’ях дівчата прибирали національність матері, а хлопці — батька. Карл мав три роки, коли помер батько, але це не завадило йому здобути гарну освіту і, як кажуть, вибитися в люди.
Навчався він у Станіславівській гімназії та учительській семінарії, яку закінчив у 1912 році. Потім продовжив навчання у Відні, де здобув матуру (середню освіту) 18 грудня 1915 р. Згодом К. Гробельний навчався у Станіславівській духовній семінарії. Святу Тайну Священства отримав з рук Єпископа Григорія Хомишина 25 травня 1925 р. Отець Карл був неодруженим священником.
Першою парафією отця було село Петрилів, Устецького деканату (колишнього Тлумацького району). Там він був призначений сотрудником пароха з 1 листопада 1925 р. Після служіння у цьому селі отця Карла 4 липня 1927 р. перевели до села Велеснів Бучацького деканату на посаду адміністратора парафії. У парафію с. Опришівці отець Карл Гробельний був призначений 6 грудня 1931 р. Тут отець очолив місцеву філію товариства «Рідна Школа». Згодом отця К. Гробельного було переведено з 27 жовтня 1933 р., на посаду адміністратора парафії до села Милування Єзупільського деканату.
Наступним місцем праці о. К. Гробельного стало село Вільшаниця, Тисменицького деканату, де отець Карл з 1 червня 1937 р., був призначений адміністратором. Радянська влада 19 червня 1961 р., затвердила його парохом сіл Милування та Вільшаниця. А з 27 грудня 1962 р., отця Карла залишили парохом тільки в Милуванні. У 1963 р. його перевели до села Торговиця Коломийського району, де він прослужив близько двох років. Уже з 31 жовтня 1966 р., отець був призначений парохом села Ганнусівка (тодішнього Галицького району). Станом на 1970 р., отець знову став парохом села Милування, де проповідував Слово Боже до смерті.
Під час Другої світової війни о. Гробельний проживав у сільській резиденції (тут у 1940 році розміщувався колгосп, а у 1941 р. — школа). Коли приміщення забрали, то він мешкав у будинку рідної сестри. Після Львівського псевдособору 1946 року православної віри він не прийняв і залишився серед поодиноких відданих греко-католицькій вірі священників.
Отець Карл Гробельний був начитаний, розумний, толерантний та людяний. Був активним у громадсько-просвітницькій діяльності села. У нього зупинявся письменник Марко Черемшина, він зустрічався із письменником Володимиром Самійленком, що проживав у Милуванні при сільськогосподарській школі «Просвіти».
23 серпня 1954 року він поселився у приватному домі Насті Гавриш, своєї колишньої кухарки, у якої доживав віку. Пізніше уже немічного отця доглядала її дочка Марія Гавриш. У відремонтованій резиденції знову розмістили школу. Останнє богослужіння він відправив 21.09.1972 року на свято Різдва Пресвятої Богородиці. Помер о. Карл Гробельний 20.11.1975 року, три дні тіло лежало у церкві. Похорон відбувся 23 листопада. Похований на новому сільському цвинтарі, недалеко великого хреста.
Цікаво, що коли закінчується обряд поховання на сільському кладовищі, жінки із церковного хору завжди відвідують могилу отця і спільно тричі проказують «Отче наш» і «Богородице Діво». І в цьому є, як написав у своїй книзі про Милування вчитель Василь Завацький, «мудра таїна, схвильованість, щира вдячність і вічна пам’ять».
Багато років віддала учительській праці у цьому селі Марія Гробельна, сестра Карла. Вона народилася 1 вересня 1887 року в Маріямполі. Закінчила вчительську семінарію у Станіславові. Спочатку практикувалася у Польщі (нагадаємо, вона була записана римо-католичкою), пізніше один рік у присілку Юрківка, а з 1913 по 1935 рр., аж до виходу на пенсію у с. Милування. У 1939 році переселилася до Станіславова, де замешкала у брата Осипа.
Працюючи у Милуванні, Марія Гробельна вийшла заміж за милуванського хлопця Миколу Чабана (1889-1920), який теж працював учителем. У 1915 році М. Чабан пішов на війну, залишивши дружину вагітною. Коли він був у січових стрільцях, в однорічному віці померла його дочка. Після закінчення війни Микола повертається до дружини і стає до вчительської праці. Якийсь час він очолював милуванську школу. У сім’ї народжується син, якого назвали на честь Маріїних братів Карл-Осип. Однак у березні 1920 року несподівано помирає чоловік, а в червні того ж року і чотиримісячний синочок. Що ж, кажуть, на все воля Божа. Померла Марія Гробельна-Чабан у 1969 році в Івано-Франківську і була похована на цвинтарі за драмтеатром. Могила не збереглася.
Ще один брат Карла та Марії — Осип Гробельний (1889-1957) став відомим лікарем-гінекологом та терапевтом. Він теж народився у Маріямполі. Свої медичні студії після закінчення гімназії у Станіславові розпочав у 1913 році у Львівському університеті. У 1914 році був мобілізований до австрійської армії. У 1918 році вступив у ряди Української Галицької армії. Він був начальником одного з санітарних поїздів УГА в 1918-1919 роках.
Після Першої світової війни деякий час перебував у таборі для інтернованих у Польщі. У 1920 році виїхав до Праги, де продовжив медичні студії і закінчує їх докторатом у 1925 році. Повернувся додому і в Станиславові одночасно практикував у міській лікарні як гінеколог та терапевт. Після нострифікації диплому у Львові в 1926 році відкрив і приватну практику. Придбавши за власні кошти рентгенапарат, він набув спеціальності рентгенолога. Поряд із цим вчителював у Жіночій учительській семінарії Сестер Служебниць.
У 1926 році д-р О. Гробельний відкрив у Станиславові свою ординацію, яка розміщувалася на вулиці Голуховського, 22. Милуванчани знали про працю лікаря Осипа Гробельного, який часто бував у селі, провідував селян та допомагав людям задля збереження їхнього здоров’я.
У 1930 році Осип Гробельний одружується із уродженкою Станиславова Оленою Полотнюк (1897-1944). Його дружина була стоматологинею, донькою відомого у місті громадського діяча дяка Ігнатія Полотнюка. У 1915 році успішно склала гімназійну матуру. У наступному 1916 р. вона розпочала медичні студії у Відні. Мешкали вони у Станиславові, займали квартири №7 і №8 у зведеному до 1939 року за їх кошти будинку на вул. Незалежності, 43. На жаль, родина Гробельних-Полотнюк недовго тішилась своєю власною кам’яницею, бо в 1946 році їх будівлю радянці націоналізували. Певний час на першому поверсі навіть знаходився міський штаб протиповітряної оборони. Правда, різним відгалуженням родини власників забудови було «миросердно» дозволено переселитись в одну квартиру їхнього колишнього будинку. У цьому ж 1946 році, сяк-так оправившись після такої передчасної смерті своєї першої дружини Олени, Осип Гробельний одружується вдруге з Мірою Пристай.
Ось такою є розповідь про о. Карла Гробельного та його родину, яка була відомою і шанованою не тільки у с. Милування, але й околиці. Підсумовуючи написане, скажемо, що о. Гробельний був священником, для якого праця для людей була найголовнішою у житті. Невибагливий, безкорисливий, він був взірцем служіння Матері-Церкві.
Іван ДРАБЧУК,
співробітник Національного
заповідника «Давній Галич»
