Нещодавно у соцмережі Фейсбук я побачила пост: «У селі на Прикарпатті хтось викинув у сміття дуже багато ікон». Дійсно, на фото видно, як хтось під кущем викинув багато пожовклих образів та ікон. Одразу в коментарях посипались гнівні зауваження про безбожну поведінку людини, яка це вчинила, про можливі кари за скоєне. Хтось висловив припущення, що людина просто перейшла до Свідків Єгови, тому мусіла все викинути.
Сьогодні ми часто зустрічаємось з проблемою: що робити із старими (не старовинними!) образами, які ви хотіли б замінити вдома? Можливо, повісити у вітальні новіші, мальовані чи виконані зі срібла або бурштину. Напевне, і та людина, не знаючи, як правильно чинити, просто вивезла їх за село і покинула, не маючи прямого наміру ні ображати Бога, ні переходити в іншу віру.
Отець Петро Ців’юк, адміністратор релігійної крамниці «Нова Зоря», вже більше року продає красиві образи та ікони як українського виробництва, так і привезені з Італії. До нього покупці також звертаються за порадою, як правильно чинити зі старими образами, які роками припадають пилом десь на шафі чи горищі. Отець Петро радить так:
«Звичайно, ми повинні з глибокою пошаною ставитись до ікон чи образів, але ж будь-яка матеріальна річ з плином часу втрачає свої якості, старіє. І, напевне, не було б правильно зберігати старі ікони на горищі, щоб огортались пилюкою. Тому раджу спочатку порадитись із священником, адже насправді стара ікона може мати велику сакрально-мистецьку цінність. Старі ікони можна спалювати, супроводжуючи це відповідними молитвами, а залишки згоряння розсипати там, де людська нога не буде ступати. Це може бути місце біля хреста на подвір’ї церкви чи закопати біля дерева».
На мою думку, дуже добре, коли християни настільки трепетно та з повагою ставляться до ікон. І тут хотілося б додати ще одне пояснення на зауваження, яке часто чуємо від протестантів.
Наше вшанування образів та ікон протестанти різних течій трактують як своєрідне ідолопоклонство, стверджуючи, що шанувати потрібно Господа в небі, а не його образи. Але наше поклоніння іконам має іншу суть. У кожного з нас є дорогі й цінні фотографії рідних людей. Чи не доводилось вам бачити, як мама зі сльозами на очах цілує й тулить до себе фото свого єдиного сина, який поїхав у далеку дорогу? Якщо християнин із благоговінням вклоняється і цілує ікону Христа, то цим він висловлює Йому свою любов.
Присутність ікони духовно збагачує нашу молитву, допомагає нам зосередитись. І в тому є щира правда, що є різниця, коли молишся, стоячи просто перед білою стіною, і коли молишся перед іконою Спасителя із запаленою лампадою. Звісно, можна молитися і без ікон. І ми це часто робимо, перебуваючи в дорозі, в лікарні чи на роботі. Та один святий казав, що можна харчуватись самим лише хлібом та водою. Тоді навіщо ми шукаємо ще іншу їжу?..
Віра БІЛА.
