«У Відні стався теракт: відомо про 5 загиблих і 17 поранених»; «У Франції тривають напади на церкви: у Ліоні невідомий відкрив вогонь по священнику; «Франція посилює охорону важливих об’єктів після нападу терориста в Ніцці»; «Пандемія: кількість хворих на COVID-19 у світі вже понад 47 млн.»; «Попереду важкі часи. Степанов заявив, що ситуація з COVID-19 в Україні близька до катастрофи» – саме такими заголовками майоріли останні дні колонки як світових, так і національних видань…
Світ вкотре постає перед двома невидимими ворогами. Як тероризм, так і пандемія заходять зненацька, щоб знищити невинних людей. І вкотре постає питання: чому Господь допускає це? Читаючи Новий Завіт, все-таки розумієш, що Христос був посланий Богом на землю, щоб саме й подолати ці наслідки людського бунту проти Бога, які народили нечуване зло на землі… Він показав нам приклад, як поборювати зло, Сам ставши жертвою людської жорстокості. Скільки людей сьогодні в світі стали на цей самий шлях, щоб разом з Христом викоренити зло у світі? У інших цього не питатиму, запитаю лише в самого себе, чи я є на шляху покаяння?
Як прикро, що й досі у світі переважає насильство, а не діалог. Як важко співставити цей факт із тим, що все-таки за даними різних соціологічних досліджень більшість людей по всьому світі (понад 70%) вірять, що життя не закінчується зі смертю, а що за Божим промислом існує життя вічне.
То ж чому так є, що терористичні акти сіють нерідко смерть саме у місці любові та втішення, яким є Господній дім? Так, ми далеко від Ніцци чи Відня і не можемо сповна проаналізувати тамтешньої ситуації. Але добре розуміємо, що там, чи тут, всюди в однаковий спосіб саме небажання сприймати та розуміти відмінного від мене народжує ненависть та братовбивство…
Ще у 2018 році Папа Франциск визначив і іншу форму тероризму. Він нагадав світові про біблійну заповідь «не свідчи ложно», назвавши плітки одним з видів тероризму. «Ми всі живемо, спілкуємося і постійно знаходимося на межі істини й брехні. Плітки «вбивають, тому що мова вбиває, як ніж. Пліткарі – терористи. Своїми балачками вони кидають бомбу і йдуть, а бомба, яку вони кинули, руйнує репутацію. Не забувайте, плітки вбивають», – заявив Понтифік.
Звичайно, що читачі «Нової Зорі» не можуть вплинути на світову ситуацію ні по тероризму, ні по пандемії… Хоча ні, це занадто швидка та необдумана відповідь. Все-таки найпростіший селянин в найпериферійнішому закуточку планети має відношення до того, що на ній відбувається. Адже сучасний світ в епоху глобалізації та швидкого розвитку комунікацій живе за концепцією всесвітнього «глобального села», яку описав ще в 60-х роках минулого століття канадський соціолог Маршал Маклюен. З сьогоднішнім швидким передаванням не лише інформації, але й швидкого руху транспорту те, що вчора відбувалося в далекому Ухані, вже сьогодні перекинулося в Україну та на решту країн світу… Тому сьогодні кожен житель планети – я і ти, в Івано-Франківську і в Нью-Йорку – має запитати себе: чи в радіусі моїх стосунків твориться мережа любові чи ненависті? Лише перше може побороти як тероризм, так і пандемію. Тому як не крути і кого там не шукай винним, у всьому цьому на першому місці повинна лягти особиста відповідальність кожного. Огляньмося довкола, чи навколо мене не панує «тероризм пліток»? Огляньмося довкола, чи в наших спільнотах ми дотримуємося протиепідемічних заходів? Чи не нехтуємо ми носінням масок, користуванням антисептиками, дотриманням дистанції?
І що б там не відбувалося, а стародавнє Сократівське «зміни себе і світ зазнає змін», або ще краще Христове «люби ближнього, як себе самого» здатне врятувати світ.
Так любов може бути побитою, розп’ятою, в глибокій печері каменем приваленою, але вона завжди рано чи пізно воскресне. Правда завжди перемагає. І приємним та переможним прикладом цього стала позавчорашня нічна новина про виправдання Міланським апеляційним судом українського військового Віталія Марківа, який безпідставно утримувався в італійській тюрмі понад три роки. Увесь цей час він та вся українська спільнота боролися за правду. Пізно увечері 3 листопада ми отримали звістку з Мілану – Апеляційний суд в Італії виправдав українського нацгвардійця Віталія Марківа у справі про загибель італійського фотографа на Донбасі Андреа Роккеллі.
«Добро перемагає, правда перемагає!», — це перші слова Віталія Марківа після виходу з в’язниці, де він пробув три роки!
Нехай його незламний приклад сьогодні промовить до кожного, в якій би ми скрутній ситуації не перебували. Просто творімо добро, змінюймо себе на краще і пам’ятаймо: з Богом, у єдності та любові до ближніх ми в силі все побороти! Добро і правда перемагає!
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
