«Педагогічну ферму» для дітей з особливими потребами заснував священник на Львівщині

0
537

Про дітей з особливими потребами сьогодні модно говорити. Про них згадують наші політики в певні дні року, зробивши на цьому ще одну піар-акцію. Але далі балачок справа не йде. Коли у великих містах діють хоч якісь реабілітаційні центри та спеціалізовані школи для особливих дітей, то в районних центрах та в селах ситуація критична. В основному сім’ї, де ростуть такі діти, залишені один на один зі своєю бідою. Часто такі діти в прямому значенні слова замкнені вдома, не маючи можливості навчатись, відвідувати психолога, інших спеціалістів, щоб у межах своїх можливостей розвиватись. Вони відкинуті суспільством, яке робить вигляд, що проблеми не існує. Тому дуже часто такими дітками починають опікуватися приватні особи, громадські організації, які, вишуковуючи кошти за кордоном, допомагають, максимально інтегруючи їх у суспільство та найголовніше – даючи можливість бути оточеними ровесниками й колективом.

Чудовим прикладом такої допомоги є БФ «Милосердний самарянин для дітей з особливими потребами», директором якого є о. Михайло Сукмановський. Цей проєкт започаткований отцем та його дружиною, пані Оксаною, у с. Підгір’я Золочівського деканату Львівської Архієпархії. І сьогодні він уже на завершальному етапі підготовки до відкриття.

Чим же особливий цей центр реабілітації? Отець Михайло відремонтував приміщення, де сьогодні розташувалась така собі «педагогічна ферма», на якій уже мешкають 2 поні, кобила, молочні вівці, привезені з Івано-Франківщини, кози та навіть три страуси. А нещодавно на ферму прибув альпака Ірис.

 Яка ж мета цього реабілітаційного центру та як він виник, про це ми спілкуємось з його засновником і директором о. Михайлом Сукмановським.

Отче, як зародилась ідея такого проєкту?

– Багато речей у нашому житті відбуваються спонтанно. Я навчався у Католицькому Університеті в Любліні, у 2008 році також брав участь у миротворчій місії в Косові. Я відвідував інші країни, мене завжди цікавило, як у них функціонують ті чи інші речі. Також мені була близькою праця з дітьми, молоддю. Отож за плечима вже був багаж знань, досвід та прагнення робити ще більше. Ми з дружиною зрозуміли, що в Україні залишаються неохопленими ні катехизацією, ні просто увагою та турботою діти з особливими потребами. Коли мені, як священнику, доводилось відвідувати сім’ї з дітками з особливими потребами, то часто батьки говорили про таку дитину, як важкий хрест у їхньому житті. У нашій державі воно, на жаль, так і є.

Отож я зрозумів, що потрібно вкласти якусь лепту з боку Церкви, щоб допомогти таким діткам. Я розпочав з того, що почав їздити до Львова, за кордон, щоб вивчати досвід інших, бачити на практиці, як функціонують схожі реабілітаційні центри. Ми також проводили різноманітні науки, тренінги для священників, монахів та монахинь, для батьків таких дітей. Коли вже почали працювати над цим проєктом, зрозуміли, що після розвалу Радянського Союзу вся матеріально-технічна база, яка була поставлена на службу особливим дітям, в часі незалежної України була вщент зруйнована. Отож, першим кроком було розроблення програми для дітей віком від 2 до 9 років, які не відвідують дитячих садочків, адже в селах таких спеціалізованих закладів просто немає. З такими дітками ми почали займатися ще з 2009 року.

Гарні ідеї – це добре. Але ж звідки брати кошти?

– Я вам скажу, що для реалізації тих чи інших ідей насамперед потрібні однодумці. До прикладу, можна дружині дати гроші на продукти. Але якщо в неї немає задатків ґаздині, то вона всі кошти потратить, а їсти буде нічого. А буває й навпаки: грошей у своєму розпорядженні жінка має обмаль, але вміє приготувати з того щось корисне та смачненьке! Отож найголовніше – це колектив однодумців.

Мій найголовніший партнер та однодумець у цій справі була й залишається моя дружина Оксана. Вона завжди біля мене не тільки як дружина священника. Вона – мій однодумець, партнер, права рука. При парафії ми вже почали працю з особливими дітками. Згодом почали шукати кошти. Першу допомогу ми отримали від Освітньої фундації, згодом допомога надійшла із Швейцарії. До нашої команди почали підключатись спеціалісти – психологи та педагоги. Розпочали писати програми, побачили певні результати, яким надзвичайно були задоволені батьки. Та з прикрістю зауважую, що від держави не отримали жодної допомоги. Навіть просили щебеню, щоб засипати розбиту ґрунтову дорогу, але відповідь була стандартна: «Немає коштів». Чомусь на премії чиновникам кошти завжди є, а на дітей з особливими потребами – немає…

Як на практиці має працювати ваш центр?

– Наш проєкт уже сформований. Ми почали працю навесні і всього за пів року зуміли зробити те, що ви бачите. Ми підготували площину для роботи і вже готові запускати проєкт. На сьогодні нас підтримало Міністерство закордонних справ уряду Люксембургу. На початку, ще минулої осені, коли ми тільки розпочали ремонтувати будинок, нас підтримала конференція єпископів Італії, а також ще одна організація з Франції. Сьогодні на нашій фермі вже мешкають тварини. Для малих дітей це буде своєрідна забава, вони тут зможуть перебувати в близькому контакті з тваринами, годувати їх, гладити. А от для молоді з особливими потребами цей центр має іншу мету. Перебуваючи за кордоном – у Чехії, Німеччині, Австрії, одразу цікавився, як і у яких сферах задіяні люди з особливими потребами. У Німеччині вони найбільш задіяні у сільському господарстві, але також і на підприємствах. Їхні завдання прості: підмітають, щось подають. Але їх щодня привозить транспорт на «роботу» і таким чином вони відчувають свою соціальну значимість. Дуже часто такі люди вже не мають батьків, але за ними доглядають асистенти, працю яких оплачує держава. Отож це буде своєрідна педагогічна ферма.

Разом з львівською освітньою фундацією «ЛОФ» ми підготували школу, де діти мали б навчатись певних професій. Ми посадили дерева, навчились самостійно виробляти сир, маємо пасіку, моя дружина навчилась виготовляти дуже красиві свічки з воску. Адже щоб навчати інших, спочатку мали навчитися самі. Бо також зрозуміли, що не вигідно навчати когось ззовні, вкладаючи в цю людину наш час та ресурси, адже згодом у неї змінюються плани і вона йде. А нам потрібно буде все починати спочатку.

 Навчання ми хотіли б поєднувати з соціальним підприємництвом: вироблені екологічно чисті продукти продавати, а виручені кошти спрямовувати далі в розвиток нашого фонду. Адже основна мета нашої діяльності – це допомога тим, хто її потребуватиме.

Окрім того, нещодавно ми зробили ще один крок вперед. При катехитично-реабілітаційному центрі почав діяти інклюзивно-ресурсний центр, яким уже опікуються державні інституції.

На завершення хочу подякувати тим, хто підтримав нас як ідеологічно, так і фінансово: це насамперед пані Колет Соро-Гортвіч, Микола Жаров, Ігор Мурин, асоціація «ВЕГА», яка представила нас перед урядом Люксембургу, а також моїй дружині Оксані Сукмановській.

Хоч багато вже надійшло коштів від людей доброї волі, але й надалі потребуємо фінансової підтримки. Ми сподіваємось, що держава нарешті зверне увагу на цих діток, бо такі сім’ї, де ростуть особливі дітки, часто залишені один на один зі своєю бідою. Але ж ці діти – не чужі! Це – наші діти! І саме у нас має боліти душа за таких дітей. Адже життя людини – безцінне!

                                                         Розмовляла Віра БІЛА.

Для тих, хто має можливість допомогти:

БО «Милосердний самарянин БФ»

Код отримувача: 37904761

UA583052990000026006031017616

АТ КБ «ПРИВАТБАНК»

Leave a Reply