Отець Сергій Гончаров – монах–редемпторист, більш відомий як Падре Серж – один з перших українських християнських блогерів, що підкорив медіапростір своїми короткими роликами на релігійну тематику.
Отець люб’язно погодився розповісти читачам «Нової Зорі» про свій успішний блог, найактуальніші питання серед християн та чому ми слідуємо за Христом.
– Отче Сергію, а як Ви знайшли Бога, про Якого усім розповідаєте? Розкажіть про своє навернення і покликання до чернечого життя.
– Спочатку було покликання до християнства, як такого. Основним покликанням дотепер залишаються слова Ісуса Христа «Іди за мною»! Це покликання будь-якого християнина, а вже його форму кожен обирає сам. Власне я навернувся десь у 17 років. Я пішов за Христом і життя одразу почало змінюватися. Коли людина стає християнином, вона не може не перемінити свого життя – це і є шлях навернення. Коли я повірив у Христа, то зрозумів, що теперішнє мені не сильно смакує. Одного дня в Мінську я зайшов до костелу і побачив там розп’яття. До того я цікавився релігією, але не міг сприйняти, що Ісус є не просто важливою особистістю, але є Богом для християн. У мене всередині була суперечка. І в один момент боротьби я зрозумів, що сперечаюся вже з особою Ісуса. Це була мить мого навернення! Пізніше прийшло усвідомлення того, що мене з’їдає буденність. Мені хотілося більшого, і так я обрав монашество. Найбільше до душі мені припали редемптористи – активні брати, місією яких є проповідь великого відкуплення найубогішим. Ми приходимо до тих, до кого церква не достукалася, і несемо добру новину.
– Сьогодні соціальні мережі переповнені різним контентом, але християнських українських блогів дуже мало. Як у Вас виникла ідея використовувати для євангелізації ютюб?
– Відеопроповіді – це не щось нове. В Сполучених Штатах Америки проповідники вже давно звучали в аудіо та відеоформаті сучасною мовою. Мені це завжди подобалося, і я зрозумів, що варто спробувати. Страх був, але натхнення було більшим. Мова, якою ми говоримо в ютюбі, зовсім не схожа на ту, якою проповідуємо в церкві.
– Власне у своєму блозі Ви говорите про складне простими словами. Чому обрали саме такий формат?
– Я говорю зі звичайною людиною, а не з підготовленою, яка володіє термінологією. Наприклад, я скажу: «Ти омитий кров’ю Агнця» і що людина з цього зрозуміє? По-перше, який Агнець, по-друге чому я маю бути омитий кров’ю? Тому людям необхідні прості речі. Треба давати молоко. Відео має бути наповненим емоціями та переживаннями, а не просто констатацією фактів. Якщо люди забажають почитати, вони візьмуть і зроблять це. Тут потрібні емоції і власне пережиття віри.
– Розкажіть більше про аудиторію свого каналу. Переважно це молодь?
– Спершу я розраховував записувати відео для молоді. Я навіть створював меми (зображення гумористичного характеру)! Але згодом, проаналізувавши статистику, виявилося, що 50% моєї аудиторії – це люди віком від 25 до 35 років. Молодші люди все одно сприйматимуть мене, як старшого дядька 30-ти років, а не свого ровесника (сміється). Я проповідую для свого покоління.
– Падре Серж, як служителям Церкви перейти до іншого формату євангелізації?
– Ми звикли до тієї форми служіння, яка присутня на наших західноукраїнських парафіях. Вважаю, що ми можемо йти далі. Місія має виходити поза парафію, до людей, які не знають, що таке Церква. Тому нам потрібні люди, які будуть фахово і якісно подавати контент про Бога.
– Як Вам вдається обирати настільки актуальні теми, які викликають інтерес у сучасників?
– Люди самі пропонують – часто запитання повторюються, що свідчить про їх актуальність. Минулого року я прив’язувався до теми свят, розвінчуючи певні міфи. До прикладу, відео про забобони набрало 200 тисяч переглядів. Найтоповіші теми – про тату, секс, наркотики та рок-н-рол. Варто задатися питанням: «Чому молодь найбільше цікавлять такі питання»? Коли живеш у монастирі (як я), то постають іншого роду питання, які укріплюють у вірі та покликанні. Останнім часом для молоді вагомими стали питання поведінки. Що у цьому криється? У запитанні: «дозволяє церква курити чи ні?» молодь бачить церкву і Бога, як можна і не можна. Це біда, насправді. Це питання закону, а хочеться показати благодать. Коли ти живеш благодаттю, то сумлінням відчуваєш, що тобі потрібно, а що ні.
Візьмемо якийсь конкретний гріх, який ми не повинні чинити. Наприклад, секс до шлюбу. Є сильний внутрішній потяг та прагнення розібратися зі своєю статевістю. Скерувати і відповісти на запитання – цим має займатися церква. Прийняти людину з її сумнівами і підказати, що з цим робити, а не лише дати відповідь «можна чи ні».
– У своєму блозі Ви говорите про куріння, татуювання та інтимні стосунки до шлюбу. Поділіться, які відгуки отримуєте на такі відео?
– Свій блог я розпочинав з благословення свого протоігумена, мої співбрати також мене підтримують. Критики з боку «своїх» не зустрічаю, хіба що підказки та ідеї – лише конструктив. Ми займаємося спільною справою поширення Євангелія. Інша критика мене не дуже торкає. А серед «захожан» висловлені протиріччя хіба що створюють простір для діалогів та добрих суперечок. Навколо мене, вочевидь, збираються люди, яким подобається сприймати мій контент. Основний кістяк – декілька тисяч людей постійно зі мною, підтримують і навіть надсилають мені солодощі. Де є Слово, там творяться чудеса!
– У сьогоднішніх реаліях в суспільстві існує бездоганний образ святого отця. Помічаючи недосконалості, люди розчаровуються. Як Ви вважаєте, чого люди насправді очікують від священників?
– Зустрічається такий образ: святий отець – безгрішний. Його образ святості такий – він не чинить того, чого сам не дозволяє. Зрештою, ми знаємо Ісуса Христа, як того, хто любить грішників, кому не потрібні праведники. Христос потребує грішних людей, яких він може пробачити і відкупити. Внутрішній спротив походить він того, що люди не бажають відчувати моралізаторство в своєму житті, тим паче, якщо самі отці не чинять так, як говорять. У Згромадженні редемптористів я бачив величезні падіння і скандали, проте, з іншого боку, бачив великих святих. Ідучи християнським шляхом, можна бути святим. Це реальні люди, які навколо нас.
– Ми живемо в світі суперечностей і контрастів. Чи реально сучасному християнину прийти до святості? Як не відмежуватися від світського, але слідувати за Ісусом – зберегти баланс між світським і Божим?
– Святість – це не історія про завмерлу ікону, а про життя людини. Життя з Богом і в Господі. Нещодавно мав дуже гарний досвід на реколекціях у Брошневі. Я ночував в одній сім’ї, яка щовечора разом читає Святе Писання. Це неймовірно, бо Писання їх перемінило. Вони повірили в Христа і пустили Його в свою сім’ю. Коли чоловік з дружиною розбирали один уривок, у своїх думках доповнювали один одного. У стосунках між чоловіком і жінкою вивчення Святого Писання – це духовна частина життя, яка повинна бути включена у звичний ритм. Це не історія з фільмів, а практична духовність в житті. Ходіння до церкви – це часто просто ходіння до церкви, щось традиційне і ненаповнене внутрішнім змістом. А цей внутрішній зміст – твоя особиста історія про віру в Ісуса Христа і дозвіл прийти в твоє життя. Тоді ми розуміємо, що церква – це усі ми. Коли хтось наговорює на церкву, маю розуміти, що є частиною тієї ж церкви. В цьому тілі є хвора частина, але будьмо тією здоровою, яка подбає про все тіло!
– Найпопулярніше запитання серед молоді: чи можливо в християнстві бути в повноті з досить великою кількістю заборон?
– Однозначно, тільки в Христі можна жити повноцінно! Через Нього створений Всесвіт і ти також! Він знає твоє призначення, як його розкрити і твої внутрішні характеристики. Проте, тут з’являється питання сучасності і трендовості. Деякі образи, які нам подаються і здаються крутими, є зовсім не такими. А ми їх наслідуємо. Я впевнений, що нам потрібно показати, що християнство є різним і до усіх людей воно промовляє зрозумілою мовою.
– Як боротися зі спокусами світу?
– Розкажу спершу невеличку історію. Нещодавно я потрапив в ДТП: в нашу машину в’їхав п’яний молодий водій і нас досить сильно розвернуло. Перевіривши, чи ніхто не постраждав, я одразу зафільмував перші враження. Тільки що я міг померти, але я живий. Як я маю жити? Так, як я хотів, коли йшов до монастиря. Всередині нас є питання первісної любові, про яку говорить Господь через Йоана в книзі Апокаліпсису. Вона завжди дає тобі орієнтир для життя. Змагання зі спокусами – це не вглядання в спокусу і гризоти сумління: «чому ж я згрішив?». Це вглядання в Христа і залишення спокуси на шляху за Христом. Це історія про нашу боротьбу. Ми не залишаємо серце порожнім, змагаючись супроти спокус. Ми наповнюємо його благодаттю присутності Бога. Ми змагаємося за присутність Бога в житті. А коли є Господь, то й спокус немає.
Розмовляла Вікторія ГАВАЛЕШКО.
