Читаючи в нашій газеті «Нова Зоря» статтю «Торжество Неба і Землі, бо Спаситель світу рождається» (ч. 3, 2021 р.), серце радіє, коли дізнаєшся, як по всьому світу українці своїми колядками прославляють Новонароджене Дитятко Ісуса. Дійсно, як написано у статті: «Коляда об’єднала світ у любові до новонародженого Христа Спасителя світу…». І це все, на мою думку, могли чути і бачити багато людей через онлайн трансляцію. Здається, що сьогодні немає кордонів для нашого серця і «домівкою для нас стає не дім на землі, а душа, де завжди відчинені двері, щоб обійняти та допомогти», – закінчується стаття.
«Ісус народився в нужденній стайні, у бідній родині, першими свідками стали прості убогі пастухи. У цій убогості виявляється небесна слава» (ККЦ, 525). Наш народ своїми колядками оспівує цю славу цієї ночі. Христос народився, щоб ми стали дітьми Божими. У Христовому народженні ми бачимо Його Матір Пречисту Діву Марію, праведного Йосифа Обручника, убогих пастухів, але також ворогів в особі царя Ірода і його посіпак. Тому всі ці події для нас є близькими і зрозумілими. Кожен день у Господній молитві ми промовляємо: «… нехай святиться ім’я Твоє», яким є також ім’я Божого Сина – Ісус.
Перегортаю всього одну сторінку «Нової Зорі» і читаю статтю-оповідання: «До щастя через зраду», де молодий «благородний лицар» дає гроші таким же молодим трьом дівчатам, які завагітніли від нього, на вбивство трьох своїх дітей. Сьогодні таких іродів ми маємо у кожному місті чи в селі. Подібні випадки трапляються часто у наших родинах – гріх, який впливає на наші громади і суспільство в цілому. Сучасні іроди набагато жорстокіші від так званого Ірода Великого, бо вбивають власних дітей.
Чи може бути щасливою сім’я, в якій скоєне таке вбивство, навіть якщо винні покаялись зі свого злочину? Тут, як і всюди, маємо замовників, суддів і виконавців. Чи буде благословляти Господь Бог наш народ, якщо цей гріх став у нашому суспільстві звичайним явищем, а наші «іроди» з цього створюють свій бізнес? У цьому винні великою мірою наші сім’ї, які дають згоду на переривання вагітності. «Майбутність нашого суспільства йде через сім’ю» (Св. Іван Павло).
Пресвята Родина є праобразом нашої християнської родини. Батьки повинні у своїх сім’ях разом з дітьми наслідувати Пресвяту Родину, де Мати Божа Марія згідно з Божою волею виконувала свої материнські обов’язки, Святий Йосиф обручник був добрим батьком для Ісуса й опікуном для Марії, а Ісус був слухняною для них Дитиною.
Першими мучениками за Христа стали Вифлеємські діти. Вони отримали нагороду вічного життя, не зрозумівши дочасного життя. «То Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішили, бо їх немає» (Мт. 2, 18). Плач Рахилі і сьогодні перегукується з жінками, які втратили своє материнство, вчинивши тяжкий гріх аборту.
Подія, про яку я хочу написати, відбулася у сімдесятих роках минулого століття в одному з районних міст Рівненщини, де проживав мій друг зі студентських років Львівської політехніки. Після закінчення інституту ми часто зустрічалися з ним і переписувались. Мій друг Олександр ще під час навчання одружився, а пізніше створив добру сім’ю. Олександр працював інженером-конструктором, а дружина Світлана – медсестрою у лікарні. Проживали вони з двома дітьми у батьків Світлани. Одного разу я отримав від нього тривожного листа на чотирьох аркушах і тут же з цікавістю почав читати:
«… Хочу тобі повідомити про моє горе, яке нещодавно мене спіткало. Почалося все з того, коли моя Світлана завагітніла третьою дитиною. Теща наполягала, щоб вона зробила аборт. Світлана не дуже спішила і, на мою думку, хотіла народити для нас дитинку. Тесть – баптист – дуже любив свою дочку Світлану і був категорично проти цього, але у нас усім заправляла теща й повинно було бути так, як вона задумала. Під час війни вона була на фронті медсестрою і часто брала участь у перериванні вагітності молодих дівчат, які служили в армії. Після війни вона не залишила своєї «чорної» професії і підпільно здійснювала аборти тим, хто звертався до неї. Тому вона вирішила «допомогти» своїй дочці Світлані, хоча всі терміни переривання вагітності минули і лікарі не брались за цю справу. Тесть був проти цього вчинку і вважав це великим гріхом, тому на час здійснення такого злочину він виїхав у Рівне до своїх друзів баптистів.
Настав день, коли теща підготовилась до своєї чорної справи. Я, будучи на роботі, не думав, що має трапитись щось страшне, але відчував на душі біль і неспокій. Раптом прибігла у наш відділ секретарка нашого директора і каже до мене: «Швидко їдьте додому, у вас там особлива неприємність”. Я викликав таксі й через декілька хвилин приїхав додому. Побачив я страхіття, яке важко було пережити і ще зараз переживаю. Жах охопив мене до нестями.
Коли я приїхав додому, то побачив, що надворі стояла машина швидкої медичної допомоги, а також своїх сусідів. Моя теща бігала по дворі й дуже кричала. В хаті біля мертвої дружини стояли лікарі. Навколо все було в крові. Тут лежало й ненароджене дитя… На це видовище зібралось багато людей і всі розводили руками. Мертву Світлану і тещу забрали до лікарні. Тещі зробили укол для заспокоєння, але вона також померла, бо мала хворе серце.
Через день відбувся дуже сумний похорон. Хоронили матір і її дочку та й ненароджене немовля. Священник не захотів прийти на похорон, тестя також не було на похороні з відомих причин.
Я залишився з двома малими дітьми. Тесть, коли приїхав додому, то не міг знайти собі місця. Як батько Світлани, він також залишився самотнім. Зараз його підтримує спільнота баптистів.
Мій, друже Миколо, прошу твого розуміння мого горя, яке мене спіткало. Мені так хотілось поділитися з тобою усім, що я пережив… Ще й досі страждаю через нерозсудливість тещі, яка вчинила тяжкий гріх, а я, на жаль, стояв осторонь – тут є і моя провина. Мене підтримують мої друзі й близькі. Прошу тебе висловити свої думки з приводу цієї події. Надіюся тільки на Господа Бога і думаю, що з Його допомогою життя моє направиться…”.
Прочитавши листа, я задумався над великою трагедією мого друга.
…Відтоді минуло багато років. Вже будучи священником, я був присутній на реколекціях, на яких отець реколектант говорив про гріх аборту. Після реколекційної конференції, коли ми вийшли з храму, одна жінки старшого віку сказала: «Цей тяжкий гріх в основному здійснюють ті, у яких слабка віра, або взагалі не вірять і не бояться Бога. Бо не знають, що тільки Бог є справедливий Суддя, що за добре винагороджує, а за зле карає».
Так жінка дала відповідь на моє довгоочікуване питання, вказавши причину скоєних абортів. На жаль, про це люди забувають, і сьогодні гріх аборту поширений серед молоді та й деякі старші люди вирішують свої проблеми, вчинивши цей тяжкий злочин.
Запитаймо себе: чому у нас така слабка віра? Чому люди, особливо молоді, легковажать, здійснюють гріх вбивства своїх ненароджених дітей? Чому люди не бояться Бога? Є багато запитань, на які ми можемо знайти відповідь у Святому Письмі, бо й сьогодні не бракує так званих «іродів», які чинять гріх убивства невинних дітей.
Молімося, щоб кожна наша сім’я наслідувала Пресвяту Родину і берегла своїх дітей, які є нашим майбутнім.
о. Мелетій БАТІГ, ЧСВВ.
Підпис під фото: Пам’ятник ненародженим дітям
