Як відомо, цього року Римо-Католицька та Протестантські Церкви, які дотримуються григоріанського календаря, святкуватимуть Пасху вже цієї неділі, 4 квітня. Наближення до Великодніх свят, а тим паче цьогорічна розбіжність з Юліанським календарем відстанню в цілий календарний місяць знову неабияк пожвавлюють дискусії в українському суспільстві щодо необхідності уніфікації дат святкувань.
Ми вже неодноразово на шпальтах нашої газети аналізували цю проблематику, тож наші читачі добре знають, що усі розбіжності залежать від дотримання юліанського чи григоріанського календарів. Першу велику реформу календаря здійснив у 46 році до н. е. верховний жрець Риму Юлій Цезар. На той час цей календар був найпрогресивнішим і найточнішим. Вже з ІV століття ним користувалися усі християнські країни. Але з часом з’ясувалося, що він не є досконалим: юліанський рік був на 11 хвилин довшим, аніж сонячний. Математично ті «зайві» 11 хвилин за 128 років утворювали один «додатковий» день. А вже за півтора тисячоліття календар відставав на десять реальних днів (у ХХ та ХХІ століттях – 13 днів). Це і стало причиною того, що у 1582 році папа Григорій XIII провів реформу юліанського календаря, розпорядившись вилучити з лічби року 10 днів. А щоб ця помилка у майбутньому не накопичувалася, вирішили «з кожних 400 років викидати 3 доби». У середньому за 400 років тривалість тропічного року за григоріанським календарем становить 365,2425 доби, що всього лише на 26 секунд перевищує тропічний календарний рік. Таким чином григоріанський календар точно відтворює астрономічні події.
Як відомо, усі свята церковного року діляться на дві великі групи: свята рухомі і нерухомі. В основі будь-якого календаря лежить обертання Землі навколо своєї осі – доба і обертання Місяця навколо Землі – місяць. Завдяки цим двом астрономічним циклам вираховуються дати рухомих свят. Обертання ж Землі навколо Сонця (рік) є підґрунтям для затвердження днів для нерухомих свят. Празник Пасхи є осередком рухомих свят, а празник Христового Різдва є осередком свят нерухомих.
І з останнім все значно простіше. Адже, як відомо, не тільки католики, а й більшість православних Церков світу користуються точнішим зреформованим «григоріанським календарем». В свою чергу, Православні Церкви на прикладі григоріанського прийняли в 1923 р. схожий, так званий неоюліанський календар. Таким чином, більшість християн світу зійшлися на спільній нерухомій даті Різдва Христового − 25 грудня. Саме цей факт і породжує в багатьох українців негативні почуття відірваності від більшості християнського світу.
Але чому виникла потреба в окремо нерухомих празниках? Якраз причиною і є святкування Пасхи і тут все значно складніше. Вже у перші століття християни, розкидані по всій Римській імперії, живучи в різних культурних середовищах, святкували спомин Господньої смерті й воскресіння (Святу Пасху) в різні дні. У ІІ столітті були деякі Церкви, які святкували Пасху разом із юдеями, незважаючи на те, припадав цей день на неділю чи ні, оскільки Христос історично помер, за синоптичними Євангеліями (Матей, Марко, Лука), на другий день Песаху (єврейська Пасха), або, згідно з Євангелієм від Івана, – у сам день Песаху. Деякі святкували Великдень на наступну неділю після Песаху. Єврейське свято Песах випадало на 14 нiсана (в єврейському релiгiйному календарі − перший місяць року). За розрахунками дослiдникiв, найімовірніша дата розп’яття Ісуса − 7 квітня. Перші християнські громади, до яких входили переважно євреї, відзначали Великдень після весняного повного місяця. А християнські громади, які сформувалися зокрема між греками, святкували Пасху після весняного рівнодення.
У 325 роцi на Нiкейському соборi встановили, що Великдень потрібно відзначати усім християнам разом за такими трьома критеріями: у першу неділю; після весняного повного місяця; та весняного рівнодення.
Весняний повний місяць — це перший повний місяць, що наступив після дня весняного рівнодення. Цей метод обчислення дати Пасхи прийняли усі Церкви. Таким чином, Пасха за місячним календарем буває в один визначений час, а за календарем громадянським, сонячним, отримує різні дати з відрізком 35 днів – з 22 березня по 25 квітня за новим стилем. А необхідність рухомості якраз і полягає в тому, що День Воскресіння творить новий день – неділю, яка стосовно дат в календарі є рухомою. В свою чергу, ряд свят, прив’язаних до Пасхи, змінюють свої дати відповідно до того, коли випадає сама Пасха (Вознесіння – на 40-й день опісля, П’ятидесятниця – на 50-й і т.д.).
Звичайно, можна довго сперечатися, за яким календарем варто вшановувати релігійні свята, однак факти говорять самі за себе: на практиці юліанський календар призводить до того, що нерухоме свято Різдва фактично стає рухомим, тільки його зміщення відбувається протягом тривалого часу — століття. Над цим ніхто особливо не замислюється, однак, до прикладу, Тарас Шевченко відзначав Різдво 6 січня. Натомість 1900 року ця дата змістилася на день, і відтоді ми святкуємо вже 7 січня. Зі століттями ця різниця тільки зростатиме. Так у 2100-му році за юліанським календарем дата Різдва зміститься ще на один день – з 7 на 8 січня…
Тому, розуміючи серйозність цієї похибки, як уже зазначалося, більшість Православних церков у 1923 році ввели так званий новоюліанський календар (новий стиль), що збігається з григоріанським календарем. Проте щодо обчислення Пасхалії, то Православні церкви через різні причини не погодилися перейти на новий стиль. Спробуємо з’ясувати, чому саме?
На сьогодні для пасхальних розрахунків на Заході використовується григоріанська пасхалія, на Сході − олександрійська. Обидві вони засновані на принципі, згідно з яким Пасха має звершуватися у перший недільний день після першого повного місяця, що настає після весняного рівнодення. А часта розбіжність дат «православної» та «католицької» Пасхи зумовлена, по-перше, відмінностями в датах «церковних» пасхальних повних місяців, які давно вже не відповідають реальним астрономічним явищам (ці таблиці були складені ще у IV-VI століттях, але на Сході їх і досі використовують). А по-друге, – різницею між сонячними календарями. Таким чином, у православних і католиків межі святкування Пасхи однакові – від 22 березня до 25 квітня. Але «православне» 22 березня – це 4 квітня григоріанського календаря, а 25 квітня – відповідно 8 травня. Однак інколи бувають і астрономічні співпадіння, які дарують людству, попри всі витворені різниці, святкувати християнську Пасху разом: у 2010-му, 2011-му, 2014-му, 2017-му, 2025-му, 2028-му і т. д. На жаль, цьогоріч усе навпаки – з розбіжністю понад місяць…
І хто ж правий: католики чи православні?
Католицький світ підійшов до цього питання з огляду на логіку та практичність: якщо календар відстає, то його варто було поправити і далі йти в ногу з природою. Для східної (православної) ментальності важливіше дотримуватися первісної традиції. Однією з найбільших незгод є те, що дата святкування Воскресіння, згідно з новим календарним стилем, може припасти перед єврейською Пасхою, або ж у самий день, що, згідно з євангельським описом, не може бути. Ісус помер перед Пасхою, а воскрес вже після неї. На думку Східних церков, це є прямим порушенням постанов першого Вселенського Собору, який постановив відносити дату Великодня після святкування Мойсеєвої Пасхи.
Цікаво, що в 1997 році в Сирії (у знищеному на сьогоднішній день війною м. Алеппо) відбулася екуменічна нарада Католицької та Православних церков, де було досягнуто низку важливих домовленостей щодо майбутньої уніфікації дати Пасхи. Адже через неточність юліанського календаря та стародавність пасхальних таблиць, які були складені ще у IV-VI століттях, виникає чимало невідповідностей із древніми правилами і в православному світі. Так, якщо навіть взяти, до прикладу, 2016 рік, то перша неділя після астрономічного рівнодення (21 березня) і першого весняного повного місяця (23 березня, середа) припадала на 27 березня. Це і був «законний день» католицького Великодня за григоріанським стилем, і він відповідав усім нормам загальноприйнятої давньої пасхалії. Отці Нікейського Собору могли би це підтвердити. Але за «відсталим» юліанським календарем цей день датувався 14-им березня і не міг бути пасхальним, оскільки фіктивне юліанське рівнодення, яке відстає від реального на 13 днів, припадало тільки на 3 квітня. Тому Східні Церкви у 2016 році святкували Великдень уже після другого весняного повного місяця. Так відбувається у кожен 5-й, 8-й, 11-й і 19-й роки 19-річного циклу. Тим самим, справедливо відзначає наш прикарпатський астроном зі світовим іменем академік Іван Климишин: «Православна Церква порушує ті ж самі постанови, за виконання яких все ще продовжує боротися».
Тому найкращим вирішенням усіх цих проблем може стати, за погодженням усіх Церков, визначення одного спільного дня для християн усього світу, про що йдеться останніми роками. Це може бути, наприклад, друга неділя квітня! Ще в 2015 році Папа Римський Франциск погодився з пропозицією Коптського Патріарха Олександрійського Феодора Другого уніфікувати дату Великодня. Пропозицію підтримали також Патріарх Антіохії і всього Сходу Ігнатій Єфрем Другий та архієпископ Константинополя і Вселенський Патріарх Варфоломій Перший. Однак основним противником схожих ідей виступає Московський патріархат. І щоб не зайти в глухий кут в екуменічному діалозі, а тим паче, щоб не викликати нових міжцерковних конфліктів, це питання не відомо на який час знову заморожене…
На жаль, за дві тисячі років людство до кінця так і не збагнуло, що означає Христова жертва на хресті і діло відкуплення. А спасіння якраз і полягає в тому, що за час життя на землі ми повинні навчитися за прикладом і в ім’я Господа знаходити єдність і любов між братами. Це є запорукою і вхідним квитком до раю, адже там приготована нам одна спільнота любові, не поділена, не посварена…
Ось чому на закінчення Тайної вечері Ісус підносить довгу молитву до Отця, котру сьогодні часто називають Архієрейською молитвою Ісуса Христа! У ній Христос молиться за Церкву всіх часів. Молиться Він також і за нас, християн ХХІ століття. Молиться Христос за єдність учнів усіх часів, які увірують в Нього, завдяки місії, започаткованій апостолами, що триватиме протягом всієї історії: «Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, … щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав» (Ів. 17, 22-23).
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
