Воскресіння Христове поміж вірою і доказами

0
135

Дорогі друзі,

ось знову наступає благодатний і радісний період в літургійному році, коли ми протягом 40 днів з величезною радістю й певністю вітатимемо один одного стверджувальним привітом «Христос Воскрес – Воістину Воскрес!». Найбільшим доказом божественності Ісуса є Його воскресіння з мертвих. І якщо Христос воістину воскрес, то ми із впевненістю можемо сказати, що Бог існує, яким Він є і як ми можемо пізнати Його особисто. Світ набуває змісту, а пізнати Бога ще у цьому житті стає можливим.

З іншого боку, якщо Христос не воскрес, то християнство втрачає об’єктивну значимість і реальність. Мученики, які з радістю йшли назустріч левам, та сучасні місіонери, які присвятили своє життя, щоб донести цю звістку про Бога, виявились би просто бідними й ошуканими бідолахами.

Але все далеко не так, адже серед тих, хто повірив і поширив цю звістку, були освічені й знатні постаті того часу. Звернімо увагу на жорстокого гонителя Церкви Савла. Як можна було переконати іншим способом освіченого військового, щоб той після згадуваної ним зустрічі з воскреслим Христом миттєво та кардинально змінився – із безжального гонителя Церкви на одного з її найбільш активних і самовідданих захисників та проповідників Воскреслого Христа. Усю свою місію Павло обґрунтував на воскресінні: «Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша»!

Цікаво, що про публічну страту Ісуса Христа, ухвалену Понтієм Пилатом на вимогу юдейського Синедріону у I столітті н.е., дізнаємося не лише зі свідчень ранніх християн та записів євангелистів. Про це свідчать, крім того, і цілий ряд тодішніх навіть нехристиянських істориків, таких як Йосиф Флавій, Корнелій Тацит, Лукіан із Самосати, Маймон і навіть юдейський Синедріон, а отже розп’яття Ісуса Христа є доведеним історичним фактом. Однак, коли мова заходить про Його Воскресіння, то вже від самих початків були спроби оповити цей факт міфами й надати йому лише легендарно-символічного значення, або й повністю його заперечити, мовляв, тіло апостоли вкрали, а потім поширили чутки, що Він воскрес.

Але незважаючи на це, чудо воскресіння досі плодотворить, адже після 2000 років сьогодні немає куточка на земній кулі, де б не вірили в Христа Воскреслого. Якщо точніше в цифрах, то приблизно 2,2 млрд людей (32% від загальної чисельності людства) сьогодні сповідують християнство. Звичайно, що віра – це дар Божий, який дається усім без винятку, тому-то соціологи характеризують людину не лише як «нomo sapiens», але й водночас як «homo religiosus». Однак слід пам’ятати, що не всі, хто отримує цей дар віри, однаково протягом життя його розвиває.

Тож, якщо у когось закрадаються сумніви, погляньмо, які є докази Ісусового воскресіння? Усі знали, що Ісус сказав, що воскресне на третій день. Тому й приставили варту римських солдат біля гробниці. Також запечатали вхід державною печаткою Риму. Незважаючи на все це, три дні опісля, камінь, що стояв на вході, був відкоченим. Тіла не було, лише полотно залишилося у гробниці, складене, без тіла. Найперші версії, які поширились, що апостоли вкрали тіло, поки солдати спали. Хоча це малоймовірно. Гробницю охороняла ціла варта, а за сон на вартуванні їх чекала смертна кара. Та й зрештою, який то мав би бути колективний сон військових, щоб не почути гуркіт відкочування каменя та шум від виносу тіла?

А ось ще один аргумент. Спробуймо на хвильку перенестися в ту страшну ніч, коли Христа засуджують на страту. Апостоли, які три роки були з Ісусом, бачили Його чуда, чули Його науки, та все одно з переляку повтікали, побоюючись за власне життя. Навіть Апостол Петро, який на тайній вечері твердо запевняв Христа, що ніколи не відречеться від Нього, не встояв… Але буквально через три дні ці налякані чоловіки вийшли на вулиці, безстрашно проповідуючи Воскресіння, незважаючи на гоніння, що посилювалися. Пізніше кожен з апостолів (окремо один від одного) був закатований і мученицьки убитий за проповідування Ісусового воскресіння. Люди готові померти за правду. Однак ніхто не буде вмирати за брехню. На смертному одрі усі скажуть правду. Ну як мінімум, хтось один таки би «зламався»…

Християнські апологети вказують нам на ще одну цікаву деталь. У всіх історіях про воскресіння ключовими свідками є жінки. Як відомо, в єврейській та в римській культурі того часу жінки були позбавлені будь-яких прав, а їхні свідчення вважалися юридично недійсними. То чому ж тоді за наявності безлічі учнів-чоловіків, які стверджували, що бачили воскреслого Ісуса, все-таки першість новини про порожній гріб була надана найбільш ненадійним свідкам – жінкам? Як ви гадаєте, апостоли, які б вирішили обманути суспільство, обирали б для цього жінок ключовими свідками? 

Ще одним дивовижним доказом Христового воскресіння є Туринська плащаниця.
У дослідженні плащаниці брали й беруть участь учені з усього світу — фізики, хіміки, історики, археологи тощо. Зокрема, етнологи вже з’ясували, що за своїм природним типом людина на плащаниці належить до іудеїв-сефардів. Вона мала зріст близько 180 см, а вік — між 30 і 45 роками. Крім того, криміналісти й медики звернули увагу на те, що відбитки на плащаниці вказують на людину, яка не просто лежить, а піднімається. Так, ознайомившись з матеріалами досліджень плащаниці, невіруючий професор Сорбони Овелаг занурився в глибокий роздум і раптом з просвітленим обличчям прошепотів: «Друже мій, Він дійсно воскрес!».

Кожен приходить до Бога своїм шляхом. Хтось відразу чує голос Божий і слідує за ним. А комусь, щоб повірити, потрібно, як апостолові Томі, вкласти палець в рану Христову. Однак Господь промовляє і до одних, і до інших. Думаю, що для тих, хто шукає насправді доказів, вищенаведені й багато інших аргументів можуть стати першим етапом віри, який відкриє двері Христу до їхнього серця. Він може проходити крізь зачинені двері, однак, щоб увійти до нашого серця, Він завжди чекає нашої відповіді. Тож спробуймо через молитву увійти з Ним у діалог:

«Ісусе, я вірую, що Ти воскрес. Я безмежно дякую, що Ти помер на хресті за мої гріхи. Я прошу: прости мене і прийди у моє життя. Я завжди хочу слідувати за Тобою. Нехай світло Твоєї слави осяє мені шлях до неба. Амінь»!

о. Іван СТЕФУРАК,

головний редактор.

Підпис під іконою: Ікона Василя Стефурака

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут