Гортаючи листки календаря, який уже перейшов рубіж 2021 року, розуміємо, як швидко летить час і як невблаганно кожен день зближає нас до тієї епохальної та найрадіснішої події в житті кожної людини – зустрічі з нашим Богом у вічності. Однак таке усвідомлення, що кожна людина приходить у цей світ лише на декілька десятків років, притаманне не кожному і багато людей вперто живуть так, ніби ми житимемо на землі вічно.
Часто для того, щоби зрозуміти якими цінностями живе сучасне суспільство, потрібно не так уже й багато: варто трішки проаналізувати те, які свята та дні святкуються та про які теми на телебаченні і в засобах сучасної комунікації говориться.
Натрапивши на «Всесвітній день народонаселення», яке міжнародна спільнота відзначає в середині липня, починаєш мимоволі задумуватись над тим, навіщо було встановлювати таку дату в календарі та розмірковувати над доцільністю її встановлення. Звісно, якщо чисто по-людськи почати розмірковувати над тим, як цей день потрапив у календар міжнародних подій, то можна частково зрозуміти, що стало причиною. Ні для кого не буде новиною, що саме стурбованість ООН різким приростом населення на нашій планеті спричинилась до того, в 1987 році було ухвалено відзначати цей «Всесвітній день народонаселення», на міжнародному рівні. Це сталось у той час, коли населення на Землі перетнуло позначку в п’ять мільярдів. І якщо проаналізувати актуальний стан суспільства та заручитись деякими фаховими обґрунтуваннями, то стає помітно, що до числа найбільш актуальних проблем сучасного людства відноситься й проблема народонаселення, яку спеціалісти пов’язують насамперед із прискореними темпами зростання населення.
Однак одразу напрошується одне логічне запитання: а яка ж головна мета встановлення цієї дати? Бо, якщо кажемо, що це свято, то треба тішитись і веселитись тим, що нас уже стільки мільярдів на землі. Але, намагаючись збагнути наміри ООН в даному питанні, виявляється, що тішитись насправді немає чим, тому що виявляється, що така кількість людей у спільному Домі як є зараз, це вже до певної міри трагедія та загроза для усіх.
Живемо у світі, в якому з кожним роком намагання переписати Творчий Божий задум щодо світу стають все агресивнішими, підступнішими та абсурднішими. Не виникало би жодних підозр та запитань до цього «Всесвітнього дня народонаселення», якщо б ця дата не порушувала деяких основоположних, життєво важливих речей та не зачіпала питання принципу справедливості, до якого дуже часто усі люблять вдаватись, ним прикриватись, а інколи, на жаль, і маніпулювати.
Включивши трішки аналітичне мислення та проаналізувавши стан речей у сучасному світі, можна помітити одну закономірну річ, а саме: певні питання починають гостро ставитись у той час, коли людина, через своє «господарювання» на Землі, помічає, що не може впоратись з певними речами і що ситуація виходить з-під її контролю. Тому людина в такому стані і в такій ситуації починає вигадувати різні дати, пропагує чужі для неї самої ідеології, щоби хоч якось «задурити» та заспокоїти власне сумлінням. Бо в міру того, наскільки сучасна людина відходить від первинного Божого задуму, всіляко намагаючись відмежуватись від Бога, як свого Єдиного Джерела, настільки починає бути небезпечною для світу і себе самої, часто не усвідомлюючи цього.
Ознайомлюючись більш детально з обґрунтуваннями на найвищому міжнародному рівні про те, що саме у ХХІ столітті гостро постало питання глобального потепління на Землі, яке «великі світу цього» насамперед пов’язують із зростанням населення та екстенсивною людською діяльністю, не можна не зауважити, що тут говориться правда, але лише частково. Бо й справді правдою є те, що збільшення населення тягне за собою потребу в збільшенні споживання ресурсів землі. Однак правдою є і те, що 95% цього «небезпечного зростання» припадає на бідні країни, що розвиваються. Але чомусь замовчуються незаперечні факти того, що малий відсоток саме багатих країн, цебто тих, в яких природний приріст населення дуже малий, використовує стільки ресурсів, скільки могло б вистачити для всього людства за умови їх раціонального використання. Чомусь замовчується і те, що карколомний економічний ріст, високий добробут, стабільність і життя на «широку ногу» одних відбувається за рахунок саме тих, в кому вбачається найбільша загроза для людства.
Сучасному суспільству, звихненому на швидкому прибутку та споживацтві, варто почати приймати відповідні заходи для того, щоб попередити певні незворотні руйнівні процеси. Для цього треба сміливо визнати перед власним сумлінням, перед Богом та перед сучасним і прийдешніми поколіннями одну просту й воднораз складну річ: потрібно кардинально поміняти як спосіб думання, так і стиль життя. Бо якщо Сам Творець, залишаючи нам одну землю для усіх своїх дітей, починаючи від наших прародичів, завершуючи останніми своїми дітьми, які в творчому Божому задумі прийдуть у Ним сотворений світ, попіклувався, щоби нікому нічого не бракувало і щоби усім вистачило місця у спільному Домі, то чому ми беремо на себе відповідальність вирішувати кому у ньому жити, а кому немає місця?!
Дуже важко назвати наше суспільство щирим та солідарним хоча б через те, що в одних, переважно багатих країнах, для того, щоби привести одну дитину на світ в неприродний спосіб (у пробірці через штучне запліднення чи через сурогатне материнство), витрачається стільки коштів, скільки могло б вистачити на пояснення важливості відповідального батьківства в країнах, що розвиваються. Або використати ті ж кошти для того, щоби врятувати від голодної смерті чи важких недуг тих, хто вже прийшов у цей світ.
Важко жити в суспільстві подвійної моралі, відносності та підміни цінностей – в лицемірному суспільстві. Бо коли багаті країни за дуже короткий період часу використовують стільки природніх ресурсів, скільки іншим навіть не снилось і скільки їм не використати за ціле своє життя, то щось із справедливістю у нас не так. Щось не так у нас також із солідарністю та співчуттям, коли ті ж багаті країни дають певні «подачки» у вигляді гуманітарної допомоги тим країнам, природними ресурсами яких користуються. Мабуть лицемірством можна назвати і ті випадки, коли витрачаються карколомні суми на озброєння та сумнівний технічний прогрес, коли піднімаємось у космос з надією знайти на інших планетах воду та життя, у той самий час від браку доступу до питної води гасне життя в рідному Домі.
Якщо ми не навчимось жити у спільному для нас Домі як люди – брати та сестри, то дарма будемо себе тішити думкою про те, що коли нас стане менше, нам буде набагато легше, комфортніше та щасливіше жити на Землі!
Тому кожен, хто має Бога за Батька, ніколи не ставитиме питання на кшталт: як когось позбутись? А радше: що варто зробити, щоб інші мої брати і сестри, з якими хочу провести вічність, мали що їсти, пити та в що зодягнутись!
о. Володимир МІСТЕРМАН.
