Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього – свято, яке відзначається як у Католицькій церкві (14 вересня), так і в Греко-Католицькій та Православній (27 вересня) та належить до найбільших дванадесятих празників літургійного року. Воно вшановує факт розп’яття Ісуса з особливою метою: підкреслити центральність таємниці хреста в християнському богослов’ї.
Сам термін «воздвиження», що вживається з ІV століття, означає «піднесення», тобто урочистий обряд почитання та прославлення Хреста Господнього.
Історія та перекази нам подають, що у перші три століття не було відомо, де знаходиться Хрест, на якому був розіп’ятий Христос. Щойно у 326 році свята рівноапостольна Єлена, матір імператора Костянтина Великого, розпочала пошуки християнських святинь в Єрусалимі. На Голгофі знайшли гробницю, в якій похоронили тіло Ісуса Христа, а з другого боку знайшли також три хрести і дощечку з написом єврейською, грецькою і латинською мовами: «Ісус Назарянин Цар Юдейський». Знайдення Хреста стало початком свята Воздвиження, а точніше спомин тієї події, коли Єрусалимський патріарх Макарій воздвигав животворчий Хрест, у той час, коли люди побожно молилися: «Господи, помилуй». Схожий обряд присутній у Східних церквах під час утрені празника і по сьогоднішній день. В цей день є строгий піст, а літургійний колір – бордово-червоний, який нагадує про страсті Христові на Хресті. Але сам празник все-таки більше просякнутий воскресінням Ісуса Христа, яке розпочинається не в гробі, а вже на Хресті!
Людська природа Христа мала той же страх, ті ж болі, ті ж переживання. Це ми добре можемо спостерігати з описів про благання Ісуса Христа до Отця Небесного в Оливному городі, перед своїми Страстями, щоб якщо така воля Отця, то нехай його мине ця чаша… І на перший погляд здається, що Отець його не чує… Страшне це відчуття самотності, покинутості…
Але на хресті приходить такий момент, коли розкрилося небо і об’являється Отець: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!». Сказавши це, він віддав духа!» (Лк. 23, 46). І саме в цьому епізоді розпочинається вже сам факт воскресіння, обійми Бога Отця, завершення діла спасіння. А дерево прокляття стає «деревом життя», глупота – благодаттю!
Отож, творячи фізичне воздвиження хреста, Церква ставить собі за мету: вказати нам на необхідність духовного воздвиження. Щоб кожен християнин у власному життєвому Оливному городі не впадав у спокусу і відчуття покинутості чи покарання, а, навпаки, у кожному своєму терпінні асоціював себе з Агнцем Божим, що забирає гріх світу (пор. Йо. 1, 29). Щоб кожен наш життєвий хрест, спричинений присутністю гріха у світі, не був нам знаком прокляття, але знаменням спасіння, про що йдеться в Першому посланні апостола Павла до Корінтян: «Слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, – сила Божа» (1 Кор. 1, 18).
Ми не покарані, ми не прокляті, ми не відкинуті – ось на що нам вказує цей празник! Бо інакше не було б потреби Христові народжуватися як людині, проповідувати, навертати, зціляти тощо. Ми відкуплені, за нас усе заплачено, ми люблені діти Божі. Ісус Христос все здійснив заради нас! Проте нічого не може зробити без нашої участі. Він нас запрошує і каже:«Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною» (Мр. 8, 34). Хто збагне це запрошення, зрозуміє, що жодне терпіння не є глупотою, а спасінням та благодаттю.
Тож, дорогі брати і сестри, в якій би ситуації хто не знаходився, яке б велике терпіння когось не спіткало, бадьорімося, бо Христос переміг усе це, давши і нам чіткий приклад. Усі наші терпіння минуть і в певний момент нам розкриється небо і ми відчуємо себе в обіймах Отця. Тому вознесімося над всіма життєвими проблемами, депресіями, страхами і відчуймо передсмак воскресіння вже тут і тепер.
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
