«Шість днів перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де був Лазар, який був помер і якого воскресив Ісус. Там отже, справили йому вечерю, і Марта услуговувала. І Лазар був один з тих, які сіли з ним до столу. Марія взяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогоцінного, помазала ноги Ісуса й обтерла їх своїм волоссям; і наповнився дім пахощами мира. Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріот, що мав його зрадити: Чому не продано це миро за триста динарів і не роздано бідним?
Сказав він так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій; він мав при собі калиту і крав те, що туди кидали. Ісус промовив: «Лишіть її. Вона зберегла те миро на день мого похорону. Бідних маєте з собою завжди, мене ж не маєте завжди». Тим часом багато юдеїв дізналися, що він там, і зійшлися не тільки Ісуса ради, але також щоб Лазаря побачити, якого він воскресив з мертвих. Тоді первосвященики змовилися і Лазара вбити, бо численні юдеї лишили їх через нього й увірували в Ісуса. На другий день сила людей, які прийшли на свято, почули, що Ісус іде в Єрусалим, і взяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, цар Ізраїлів!». І найшовши осля, Ісус сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослиці…».
(Ів. 12, 1-18).
Мабуть немає серед віруючих в Бога таких людей, які б не тішились тим, що вже скоро празник Воскресіння і що Великий Піст уже позаду. Дехто може дещо розчаровано сказати, стискаючи плечами: «Ах, знову не вдалось все зробити, не вдалось подолати всі злі звички, виконати всі постанови, не вийшло розлучитись із усіма гріхами та не встигли зробити багато більше добра»… І якщо когось ці думки пригнічують, то це не має позбавити нас тієї радості, яку Господь виливає на нас із Своїм Воскресінням! Вже скоро Пасха. І це найважливіше!
Певну особливу радість та піднесення відчуваємо вже на квітну неділю, особливо коли після благословення та освячення галузок вітаємо одні одних словами: від нині за тиждень буде Великдень.
Шість тижнів Великого Посту промайнули як один день і це вчергове пригадує нам про те, яким швидкоплинним є наше життя. Так як у часі посту ми готувались до празника Воскресіння, так і ціле наше життя є підготовкою до цієї епохальної зустрічі з Воскреслим Ісусом. Зрештою ця зустріч із нашим Спасителем в Царстві Божім є єдиною правдивою ціллю в житті людини.
Євангельська розповідь про в’їзд Ісуса в Єрусалим насичена різними подіями, в яких переплітається вірність і зрада, щедрість Марії і лицемірство Юди, швидкоплинна людська слава, зрада і страждання. Однак усі ці події спрямовані до одного – до Воскресіння через сповнення Волі Отця.
Квітна неділя – це немовби підсумковий іспит пройденого в часі посту шляху. Перед тим як входити у страсний тиждень, коли через євангельські та літургійні тексти і через особливі богослужіння цього тижня зануримось у роздуми над стражданнями та хресною смертю Ісуса, дуже важливо задати собі декілька важливих запитань, а саме: ким особисто для мене є Ісус, Воскресіння Якого за тиждень планую святкувати? Спасителем? Творцем? Справедливим Суддею, перед Яким слід буде здати звіт на Страшному Суді? Ким для мене є Воскреслий Христос в моєму особистому, сімейному та професійному, церковному та суспільному житті? І від відповідей на ці запитання залежить насправді дуже багато. В часі Великого Посту ми вчились жити так, щоби нашу переміну і наше нове життя, життя у Христі, відчули усі – як наші ближні, так і усе Боже Створіння – природа.
Перш ніж розпочинати Страсний тиждень, варто добре проаналізувати наше життя та зробити ґрунтовний іспит сумління, щоби часом не виявилось, що всі наші зусилля в часі посту були лише гарно замаскованою імітацією віри у Воскресіння. Тому якщо ми цілий піст багато молились, були присутніми на Хресній Дорозі та інших великопосних Богослужіннях, приступали до Сповіді та до Святого Причастя, то не перекреслюймо ці всі наші зусилля та добрі вчинки такими несумісними з вірою в Бога вчинками як спалювання трави та залишків рослинності та несумісною з християнською вірою практикою прикрашання могил наших усопших штучними квітами та вінками. Бо існує ризик, що чинячи такі вчинки проти природи і проти наших ближніх, ми можемо розминутись поглядом із Воскреслим Ісусом.
Готуючи наші помешкання, присадибні ділянки, подвір’я та цвинтарі до Пасхи, слід не забувати про те, що єдине «помешкання», яке потрібно добре прибрати – наші серця, які необхідно вичистити від гріхів та прикрасити ділами милосердя.
І нехай вербові галузки у наших руках, які нам дарує природа, будуть символом нашого нового життя, сповненого любові до Бога, одні до одних і до природи, яка також нашими устами прагне привітати Спасителя: «Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє»!
о. Володимир МІСТЕРМАН.
