У ці дні ми згадували 52-у річницю від дня смерті блаженного священномученика Івана Слезюка (14 січня 1896 – 2 грудня 1973), підпільного єпископа Станіславівської єпархії (нині Івано-Франківської архієпархії). Він був живим свідком Божої сили у людській слабкості та символом незламності віри в умовах тоталітарного переслідування.
Іван Слезюк народився в селі Живачів (тепер Тлумацький район, Івано-Франківська область) у родині заможних селян. Змалку проявляв побожність і любов до Церкви. Після закінчення сільської школи та Коломийської гімназії він вступив до Станиславівської духовної семінарії, а у 1923 році отримав ієрейські свячення з рук єпископа Григорія Хомишина.
Отець Іван активно служив Церкві: катехизував у багатьох школах Станиславова, був духівником монастиря сестер Милосердя св. Вінкентія та радником єпархіального церковного суду у подружніх справах. Під час німецької окупації залишався катехитом і сотрудником катедрального собору, виховуючи молодь у християнському дусі.
У квітні 1945 року, перед масовими арештами єпископату УГКЦ радянською владою, владика Григорій Хомишин таємно висвятив отця Івана Слезюка на єпископа, забезпечивши тяглість церковної ієрархії у час смертельної небезпеки — справжня «естафета служіння».
2 червня 1945 року його заарештували органи НКВС. Через десять днів військовий трибунал засудив владику до 10 років позбавлення волі та відправлення до Воркутинських таборів на Сибір, куди він прибув на початку 1950 року. Ув’язнення відбував разом із єпископом Григорієм Лакотою, вікарієм Перемишльським. Після смерти владики Лакоти Слезюк продовжував його духовну справу: організовував спільні молитви, святкування великих свят Різдва та Воскресіння, відправляв св. Літургії, сповідав і підтримував духовну силу співв’язнів. Пізніше його перевели до Мордовії, де він також не припиняв душпастирське служіння.
Звільнившись 15 листопада 1954 року, владика повернувся до Івано-Франківська і протягом майже восьми років таємно адміністрував єпархію. У липні 1962 року його вдруге заарештували, звинувативши у продовженні нелегальної релігійної діяльності та «організації злочинної групи». Вирок: 5 років суворого режиму та 5 років заслання.
30 листопада 1968 року владика висвятив на єпископа о. Софрона Дмитерка, ЧСВВ, який після його смерті став єпископом-ординарієм Івано-Франківської єпархії. До кінця життя владика Слезюк продовжував адмініструвати єпархію, служити св. Літургії, катехизувати, хрестити та вінчати вірних, незважаючи на постійне стеження КДБ. Проживав він по вул. Дніпропетровській, 22 (зараз вул. Січеславська, 22).
За два тижні до смерті, у середині листопада 1973 року, владику ізолювали у приміщенні КДБ на дві години; після цього він повернувся додому виснаженим, з почервонілим обличчям і сильним нездужанням. 2 грудня 1973 року Господь покликав його в опінії святості. Владика відбув 14 років ув’язнення, зазнав тортур і знущань, але жодного разу не зрадив Христа та Церкву.
Був похований на місцевому цвинтарі в Івано-Франківську по вул. Київській (тепер вул. Степана Бандери).
У 2001 році Папа Іван Павло ІІ під час візиту до Львова проголосив його блаженним серед 27 новомучеників УГКЦ. Після беатифікації його мощі були перенесені до архікатедрального собору Воскресіння Христового, де вірні постійно просять його заступництва.
Сьогодні, коли Україна знову переживає воєнні страждання та агресію пострадянського режиму, приклад блаженного Івана Слезюка звучить особливо пророчо: світло перемагає темряву не силою, а вірністю й любов’ю. Перемагає не сильніший, а той, хто стає на сторону добра і любові. І хоч любов може бути потоптаною і розп’ятою, на третій день вона все одно воскресне.
Цікаві факти з життя Блаженного Івана Слезюка:
• Секретна єпископська хіротонія як «естафета віри і служіння»: у квітні 1945 року владика Григорій Хомишин висвятив отця Івана Слезюка на «єпископа гаранта передання віри».
• Підпільні Літургії в Сибіру з мініатюрними чашами: деякі з тих артефактів збереглися в музеї підпільної Церкви у с. Фитьків на Надвірнянщині.
• Друге ув’язнення за хрещення дитини: у липні 1962 року арешт був підлаштований КДБ з підставними особами.
• У 1968 році владика Іван Слезюк призначив о. Михайла Косила ректором семінарії в Дорі та особисто навчав майбутніх священників. Свячення відбувалися в умовах суворої конспірації — у приватних оселях довірених вірян, лише за присутності кандидата, наставника та архиєрея.
• Архієрейська хіротонія наступника: 30 листопада 1968 року владика висвятив о. Софрона Дмитерка, який у свою чергу очолив Івано-Франківську єпархію ще з часів підпілля УГКЦ.
• Ймовірне опромінення перед смертю: симптоми ізоляції у КДБ нагадували отруєння чи радіаційний вплив. З розповідей єпископа Івана відомо, що його замкнули в окремому ізольованому приміщенні, куди ніхто не приходив. Там він просидів дві години. Після цього сказали йому: «Ви вільні, можете йти». Тяжко було йти, бо, як сам розповідав пізніше Владиці Софрону Дмитерку, дуже паморочилася голова, тіло немов лихоманило, шкіра пекла. Сестри Милосердя св. Вінкентія, які обслуговували владику, сказали також, що владика повернувся з бесіди з почервонілим обличчям, почувався дуже стомленим, зліг у ліжко і до двох тижнів помер.
Молитва до блаженного священномученика Івана Слезюка
Спасе, наш Господи Ісусе Христе, Ти завжди під час переслідування християн кликав безстрашних пастирів, які берегли Твоє стадо й вели його до небесної Вітчизни, подібно й у нашій Церкві Ти покликав вірного слугу твого Івана, який не злякався переслідування, наруг і смерті через підступне й зловмисне опромінення, але до решти віддав своє життя, як промінний свідок твоєї слави і нині ми просимо Тебе, за молитвами твого вірного священнослужителя Івана, дай нам сильну віру, постійну надію і велику любов, щоб, долаючи нелегкі випробування цього земного життя, ми також сталися світильниками правди й осягнули вічне життя у Твоєму Царстві та прославляли Тебе й Твого Отця і Святого Духа нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор
Статтю підготовлено з використанням матеріалів Місії Постуляційного центру беатифікації святих УГКЦ та інтернет-ресурсу Синоду УГКЦ.
