Нещодавно мій 12-річний син підійшов до мене і заявив: «Я вже знаю, що цього року замовити святому Миколаю!». Я одразу налаштувалась говорити «ні» черговому проханню про ігрову приставку. Але цього разу замовлення до святого було набагато економніше: мій син хотів би мати маску одного з героїв серіалу «Гра в кальмара». Він пояснив, що це йому потрібно для косплею. І тут я себе відчула (ну як вам сказати) геть не в ногу з часом.
Що таке косплей я швидко з’ясувала завдяки «Вікіпедії» (косплей — один із видів перформансу, який полягає у відображенні в режимі реального часу певних відомих персонажів чи ідей за допомогою костюму та характерних аксесуарів). А от щоб розмовляти із сином на його мові, я переглянула 9-ти серійний фільм «Гра в кальмара». Я була шокована і стурбована, як і більшість батьків дітей, які вже давно передивились цей південнокорейський серіал і копіюють елементи цієї гри в різних соціальних мережах.
Серія «Раунд 6», запущена у всьому світі під назвою «Гра в кальмара», вже є найпопулярнішою в історії Netflix. Менш ніж за місяць 111 мільйонів людей вже побачили цей південнокорейський серіал. Шостий раунд успішний скрізь, навіть серед дітей, і саме це турбує батьків та експертів у сфері освіти. За три тижні він став мегапопулярним у понад 90 країнах. У ньому йдеться про серію ігор, за яку переможець отримає майже 40 млн доларів. Однак гравців аж 456, і всіх, хто програє в кожному з раундів, убивають. Герої, за яких уболівають глядачі, — безробітні, біженці, збанкрутілі, ті, хто програвся на перегонах, хоче визволити брата з дитячого будинку або заліз у борги. Сюжет про людину, яка змушена добувати гроші заради порятунку себе чи близьких або просто рятувати життя в грі, не новий. Але чому цей фільм набув такої шаленої популярності саме серед дітей?
Серіал вражає поєднанням дорослих тем, жорстокості та оформлення в стилі казки: завдання — це популярні дитячі ігри, робот-лялька, що вбиває, рожеві костюми охоронців, зал у вигляді типового ігрового майданчика, казкові малюнки на стінах. Кольори — кислотно-яскраві, фантастичні. Ось це школярам близько та зрозуміло. Серіал одразу став хітом соцмережі ТіkТоk.
Дуже добре пам’ятаю, який резонанс мав вихід у світ першої книги про Гаррі Поттера. Я тоді прочитала цю фантастичну історію для дітей і зрозуміла для себе, що ніякої небезпеки ця книга не несе. Насправді Гаррі Поттер відпочиває порівняно з тією небезпекою, яку несе дитячій психіці цей новий серіал. І повірте, коли сьогодні більшість батьків навіть не чули про новинку від Netflix, то діти вже давно її імітують на перервах у школах.
Які висновки особисто для себе я зробила після перегляду фільму? Перш за все уточню, що після перегляду першої серії я погано спала і мені снились жахи. Тому я одразу поговорила з сином і довідалась, що сам серіал він так і не дивився. Я спробувала пояснити, що фільм надто жорстокий для дитячої психіки. Що в реальному житті людина – не кінь на перегонах (власне такими є учасники смертельної гри). Що людина не має ціни (бо в фільмі кожна смерть учасника додавала гроші до суми виграшу), людське життя є безцінним. Що не можна багатіти ціною життя інших (чим більше людей вмирало після ігор, тим більше коштів залишалось тим, хто вижив).
Чи зупинить це мого сина від перегляду? Мабуть, що ні. «Гра в кальмара» – це не перший і не останній серіал, який я б не хотіла, щоб бачили мої діти. Але чим більше ми будемо їм забороняти, тим більше вони зроблять все, щоб отримати заборонене. Тому єдиний вихід – це розмовляти з дітьми, пояснювати їм.
Та що ж робити, якщо ви все-таки помітили, що ваша дитина грає в жорстокі ігри?
Психолог Катерина Гольцберг у коментарі для НУШ (нової української школи) дає так поради:
1. Треба з’ясувати й розрізнити, чи справді небезпечна гра та що саме небезпечно в грі, у яку грають діти. Можливо, це просто гра, яку вони запозичили з фільму, але без небезпечних наслідків.
2. Якщо після наших досліджень дитяча гра справді виявилася жорстокою, можна застосувати правило: все, що ми не можемо заборонити, можна очолити. Так, треба дати можливість розвиватися іграм у тому напрямі, в якому ми хотіли б.
3. Якщо дорослі помітили прояви жорстокості дитини, це треба відразу зупинити й обговорити. Мовляв, фільм – це фільм, це мистецтво. Реальність – інша, ми не хочемо, щоби хтось помер, а те, у що ви граєте, – небезпечно.
4. Треба визначити правила безпеки.
5. Можна запропонувати альтернативні ігри. Наприклад, показати, у що грали ви, коли були дітьми.
Віра БІЛА.
